Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• «Його поведінка, його спосіб реагування виключали із цієї зустрічі всяку штучність, а робили її дуже природною»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він підсумовує візит в Україну Кардинала Леонардо Сандрі
 "Часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАНу
• "Загальна прикмета для тих людей – це туга за рідним краєм": інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він розповідає про візит до Італії та відзначення Дня матері
• "Одні сіють – другі збирають плоди": інтерв’ю з п. Анною Евою Боднар, головою Українського богословського наукового товариства, про перспективи розвитку та плани на майбутнє УБНТ
• "Зло можна подолати тільки силою молитви": інтерв’ю Владики Ігоря (Возьняка), Архиєпископа Львівського, для газети "Україна і час"
• "Я був щасливим...": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для "України молодої"
• Блаженніший Любомир, Глава і Отець УГКЦ, як монах, священик-душпастир та архиєрей. Інтерв’ю Глави УГКЦ для християнського журналу «До світла» (Італія)
• «Якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він коментує Постанови цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ
   "Часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАНу


 

"Часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими":
інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАНу

Ми не маємо державних мужів... Я за помісну церкву в Україні – як це було за часів Володимира... Хрестити дитину треба чим скорше... Секти приманюють людей зі слабкою вірою...

Любомир Гузар, Верховний Архиєпископ і Кардинал, з 2001 року – Глава Української Греко-Католицької Церкви відповів на запитання УНІАН.

Блаженніший Владико, Україна цього року відзначає 1020-річчя хрещення. Що для нашої країни це означає?

Прийняття християнства надало дуже особливого характеру нашій державі, нашому народові, нашій культурі.

Найголовнішою вартістю прийняття християнства – є те, що ми стали християнами. Віра християнська є нашою провідницею в житті.

Коли потрібно хрестити дитину?

Хрестити дитину треба чим скорше. Чому? Аби її виховувати як релігійну особу.

Нам може здаватися, що немовлятко нічого не розуміє. Але я так скажу... Немовлятко, яке здавалось би цілком несвідоме, дуже реагує на любов батька і матері...

Хрещення – це не є акт прийняття до якоїсь організації, коли ти дістаєш квиток і є членом такої організації. Релігія – це зустріч з Богом, а Ісус Христос дає нам особливу форму зустрічі, того втілення в Христа. Отаке особливе включення в тіло Ісуса Христа, яким є церква, можна робити зі щойно народженою дитиною. Тоді дитина користає з цього, Божа благодать діє в тій дитині.

Ми навіть намагаємося давати дитинці Святе причастя… Хтось скаже: «Та вона нічого не розуміє»... Скажу так, що причастя не від того діє, що ми розуміємо чи не розуміємо чогось. А тільки від того, що Бог діє в тій дитині, а та дитина, будучи цілком невинна, цілком чиста душею, сприймає Божу благодать у дуже особливий спосіб.

Тож чим скорше дитина буде хрещена, тим краще.

Дитині потрібно дати максимум можливостей сприймати Божу благодать і рости в ній.

Кажуть, що потрібно називати дитину тим іменем, у день якого святого за церковним календарем вона народилася…

Так, є такий гарний звичай, але не обов'язково це робити. Правда, часом є такі різні імена, що й не знаєш звідки їх вигребли, це все одно, що назвати дитину “автомашиною” чи “локомотивом”...

Не всі імена, скажімо, є такі популярні. Напримір, учора в нас було Ісаака… Мені здається, що сьогодні когось називати Ісаакієм не буде дуже добре сприйнято. Можна давати два імені: одне більш популярного святого, друге – менш.

Я маю три імені: Любомир, Лев, Лука. Ці троє святих були щасливі люди, і я теж щасливий.

От дуже важливим є, аби імена давали на честь святих, яких визнає церква.

Я часто чую, що люди дають такі предивні імена, які не мають нічого спільного з християнством. Можна сказати, що дитину таким чином позбавляють небесного заступника. Як на мене, то цього не повинно бути між християнами.

У чому сенс церкви для Вас?

Церква – це є спільнота віруючих. Церква – це не є тільки якась організація, якесь адміністративне тіло, а насамперед – спільнота віруючих людей.

Спільнота тих, які справді вірують у Бога, які не лише формально, тільки з причини, що вони були охрещені, належать до тої організації. Це спільнота людей, які хочуть і стараються жити тими засадами, у які вони вірують, які вони приймають як Богом об'явлені правди, як підставу життя для віруючих людей.

Що, на Вашу думку, має найбільший вплив на українське суспільство: мас-медіа, церква чи політика?

Ті, що роблять різні опити, кажуть, що люди найбільше довіряють церкві…

Трудно сказати, що найбільше має вплив на людей…

Гадаю, що є поважний брак довір'я до влади, і тому я дуже сумніваюся, що влада чи її політика має такий справжній вплив на людей. Але, з другої сторони, мабуть, великий вплив має економічне життя, бо люди мусять жити. Отже, обставини економічні мають вплив, бо кожен шукає, як забезпечити себе, свою родину.

Але що найбільше впливає на душу людини? Мені дуже трудно назвати щось одне.

Гадаю, факт, що ми сьогодні є самобутньою, незалежною державою якимось чином впливає на людей.

Чи дивитеся Ви українське телебачення? Що можете про нього сказати?

На жаль, не дивлюся, бо не бачу. Я слухаю радіо. Але та музика, що на радіо – не дуже захоплююча для мене. Я шукаю завжди різні дискусії по радіо: українською чи іншими мовами.

Скільки Ви знаєте мов?

Стільки, скільки я мусив товктися по життю… Розмовляю німецькою, італійською, англійською, польською.

Чи звертаються до Вас наші політики за якимось порадами?

Спеціально – ні. Ніхто не приходить запитати: що думаєте чи що би порадили.

Часом з кимсь зустрінемося при якісь нагоді, то принагідно можуть запитати, але то дуже-дуже рідко.

Як би Ви могли оцінити політичну ситуацію в Україні?

Вона виглядає досить невиразною…

Немає якоїсь ясної лінії, все таке розгублене, і в результаті робить непотішаюче вражіння від тих людей, які не знають, що роблять, або знають, але нам не кажуть. Важко зрозуміти мотивацію того, що діється.

Моє вражіння таке – ми є по дорозі, ми вчимося, ми не маємо державних мужів.

Нещодавно в одній радієвій програмі згадали про німецького канцлера Конрада Аденауера… Ця людина знала, чого бажає для свого народу, для своєї держави.

А в нас я таких людей не бачу, аби було відчутно, що ті люди думають далеко наперед, думають широкими категоріями, в користь цілого народу.

Наш процес виборів, на мою думку, недосконалий. Ми вибираємо людей не за їхніми заслугами, а за якимись їхніми приналежностями. Що не завжди в користь народу.

Що Ви розумієте під поняттям “націоналізм”?

Мені більше подобається слово патріотизм. Патріотизм – це є любов до своєї батьківщини.

Є багато на світі людей, але є тільки один батько і одна мати. І так стається, що між усіх інших людей, ти любиш і шануєш їх найбільше, але то не значить, що я інших не хочу шанувати.

Так само і патріотизм… Господь Бог нам так дає, що ми народжуємося серед якогось народу, що ми до нього належимо. І цей нарід – це є мій нарід, і я хочу бути живим членом цього народу. Водночас поважати й любити інші народи.

Чи змінюються з часом гріхи людей?

Сміється . Здається, людська природа від Адама і Єви й до сьогодні дуже мало змінилася. Ми повторюємо ті самі гріхи, може, з деяким іншим наголосом, але, на жаль, людська природа дуже мало змінюється. Так само й щодо гріхів.

Досвід учить нас, що, на жаль, і чесноти, і наші гріхи є завжди дуже актуальна тема.

Багато священників дозволяють цілувати собі руку, Ви ні. Чому? А взагалі навіщо цілувати руку священикові?

Бачите, то є такий старий звичай…

Коли я ще був малим хлопцем, то ми цілували руку батькові. Це було так прийнятно. Зараз я не знаю, скільки дітей це роблять.

Батько в нас був тим, звичайно, разом з матір'ю, кому я завдячую життям. Сьогодні люди від цього якось відійшли, постать батька вже не є така чітка.

Деякі отці, я не знаю, від чого саме це залежить, вважають, що їм належиться цілувати руку.

Бачите, я виховувався уже в інших культурах. Жив у Австрії, Америці, Італії, де того звичаю нема, і для мене це є вже чуже. Мені здається, що при сьогоднішніх обставинах, при сьогоднішньому розумінні завдання священнослужителя, це вже перестаріле.

Такі мої вражіння.

А чи часто буваєте у Ватикані і бачитеся з Папою Римським? Про що з ним розмовляєте?

Я не часто буваю у Ватикані, може, три-чотири рази до року. Ми з ним обговорюємо біжучі справи, це не товариські зустрічі.

Чи не хочете Ви стати Папою?

Немає такого бажання. То не для мене, таке мене не манить і ніколи не манило.

Читала багато Ваших висловлювань щодо єдиної помісної церкви в Україні, але так і не зрозуміла Вашої позиції. Ви “за” чи “проти”?

Я абсолютно “за”, аби була єдина помісна церква в Україні – так, як це було за часів Володимира. На жаль, вона поділилася.

Сьогодні є щонайменше чотири гілки тої первісної церкви, з яких кожна має претензію називатися виключною спадкоємницею Володимирової церкви.

Одна помісна церква значила б один поворот до тої первісної Київської церкви, яка була виразно одною за часів Володимира.

Як до цього дійти? Не завжди легко зрозуміти, бо ми впродовж віків напрацювали скільки різних додаткових пояснень і розумінь, що позбутися того всього багажу не так легко.

Найголовніше те, що той поділ не прийшов через більшу любов до Христа чи церкви, а радше через наші гріхи. А гріхів не так легко позбутися.

Ми всі повинні мати перед очима ціль, що ми хочемо до цього дійти, і якщо справді хотітимемо, то дійдемо.

Така річ, як єдність церкви, великою мірою залежить від бажання народу. І тут би треба було попрацювати й пізнати, чи нарід направду хоче одної української київської церкви – такої, як була колись.

На які проблеми найбільше церква зараз звертає увагу?

Дуже важливою є моральна поведінка: поступати згідно з приписами чи з волею Божою. Бо те, що ми називаємо християнська мораль – це є засадничо те, чого Господь Бог нас вчить, як ми повинні служити йому, служити одне одному.

Ми живемо в посткомуністичному світі. Комунізм свідомо старався змінити напрям життя людини. Він мав свої пріоритети, аби людину пригнобити, свідомо позбавити людину своєї гідності, зробити її своїм знаряддям для певних цілей.

На щастя, комуністам не вдалося цього остаточно зробити, але вони багато заподіяли шкоди… Не цілковито, але позбавили розуміння людської гідності, яку кожен повинен плекати, перш за все, у своєму власному житті, а також у своєму ближньому. Таким чином віддасться кожному місце під сонцем.

Гадаю, що саме це сьогодні є нашою найбільшою проблемою, яка нас переслідує в політиці, економіці, культурі.

Ті труднощі, які ми зустрічаємо в політичному житті, – непослідовність моральної поведінки. Труднощі, які ми знаходимо в економічному житті, – брак відчуття справедливості, сумлінності, чесності в праці. Це є наслідки такого хитання в розумінні моральних вартостей, морального життя.

Через це ми маємо сьогодні такі проблеми. Тому церква повинна дуже попрацювати, аби людям допомогти жити моральним життям. А це пов'язано з другою справою – освітою.

Люди мають усвідомити, що означає жити згідно зі своєю вірою, що значить бути християнином у практичному, щоденному житті.

На Вашу думку, священикові краще бути одруженим чи ні?

Я сам походжу зі священичої родини. Мій дідуньо був священиком.

Що краще?.. Є користі туди, є користі сюди.

Важливо те, чи дана особа справді має священиче покликання – бути священиком. Є священики, котрі мають велику сім'ю і прекрасно, корисно працюють для своєї громади.

Є інші, які не мають родинних зв'язків і не сповняють належно свої обов'язки.

Отже, не від того залежить, наскільки хороший священик: одружений чи неодружений він, а чи порядна чи непорядна він людина.

А як трактує церква таке явище, як сновидіння?

Безумовно, якщо хтось живе за сонником, усе своє життя будує на тому, то є смішно...

Одначе сон – це є частина нашого життя, наша підсвідомість через сон дає про себе знати.

Я не є спеціалістом цих речей, проте думаю, що сновидіння може мати навіть практичне значення у людському житті.

Крім того, ми знаємо, що можуть бути віщі сни, правда, це дуже-дуже рідко трапляється.

У кожній громаді знайдеться людина, яка скаже, що бачила чи говорила з Ісусом чи Дівою Марією… ( Сміється . – Авт.). Знаєте, це вже чисто така уява...

Чи часто Вам сняться сни?

Тоді, коли не можу добре заснути... На щастя, не дуже часто. Я майже ніколи не пам'ятаю, що мені наснилося, тому почуваюся дуже щасливим.

Чи є щось таке, що Вам не подобається в людях?

Так, є абсолютно.

Коли я бачу щось, що мені не подобається: поведінка, спосіб говоріння, ставлення до людей, – так мене навчили мудрі люди, запитати себе, чи я того сам не роблю. Ви знаєте, і те, що мені не подобається в інших людях, я часто сам роблю... Але я би того в собі ніколи не зауважив, якби не побачив у інших.

А що любите в людях?

Аби були людьми! Аби були собою… Мені дуже подобається простота, така безпретензійність.

Я у своєму житті зустрічав багато людей, які направду своєю поведінкою, своїм наставленням, мені дуже подобалися, такі шляхетні люди. Поспілкувавшись з такими людьми, сам стаю кращим. Можу піднестися до якогось вищого рівня.

Гадаю, що нашому суспільству пішло б на користь мати більше таких людей.

Яку роль відіграє зараз Українська Греко-Католицька церква між Римом і Східним православ'ям?

Здається, не дуже видна наша участь у тому. Одначе я думаю, що якщо ми щиро стараємося бути добрими християнами, добрими дітьми нашої церкви, то для здорово мислячих православних воно стає приміром. Чому? Можна бути дитиною, послідовником східної традиції, і в той самий час бути в співпричасті з з наступником святого апостола Петра. Бути, втішатися і жити згідно з традицією християнського візантійського Сходу. Однне слово бути католиком. Тобто це одне одного не виключає, а радше навпаки – навіть допомагає.

Гадаю, що сьогодні наше завдання, може, не в веденні якихось особливих діалогів, а в примірі щоденного життя.

Як на мене, у цьому наш найбільший успіх.

Чому багато людей іде в різні секти, чому їх так легко переманити?

Тому що їхня віра слабонька. Вони ходили до церкви, але не знали, чому.

А секти діють, вони вживають різні соціологічні, психологічні способи, аби приманити людей. І, зазвичай, приманюють людей зі слабкою вірою, духом, людей, які наробили у своєму житті багато дурниць, великих гріхів. Це такі люди, як кажуть, яких вітер колише: вони сьогодні тут, а завтра там.

Людина, яка щиро переконана у своїй вірі, не потребує йти кудись.

Гадаю, що все-таки тут є ще вина наших громад… Я вам уже згадував, що церква – спільнота віруючих. То мусить бути жива спільнота, а не якась формальна.

Ось ми всі в неділю просто зійшлися, і ніхто ні за кого не дбає, ніхто нікому не хоче помогти, відбули своє, так би сказати, ярмо.

Якщо би ми були спільнотами щиро віруючих людей, де б кожен за кожного дбав, то секти мали б далеко менше кандидатів.

Я визнаю, що наша в цьому є велика вина, бо ми занадто формалісти…

Кожного разу ми повинні виходити з церкви кращими, ж ми там зустріли Бога, у дуже особливий спосіб. Бог є всюди, але в церкві в дуже особливий спосіб: послухали Його слово, прийняли святе причастя… Одне слово, стали кращими.

Проте, на жаль, часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими. Отак приходять люди до церкви, аби прийти... Як кажуть, біг пес через овес, і не шкодило ні псови, ні вівсови.

Секти роблять дуже хорошу річ – стараються подбати про людину, допомагають їй в усьому можливому. А в наших церквах, засадничо, майже того нема.

Що б хотіли побажати нашим читачам?

Якщо вони віруючі, то щоб були добрими віруючими, аби любили свою церкву, свій нарід, свого ближнього. Аби були живою частиною своєї громади – церковної чи суспільної. Щоб хотіли робити іншому добро.

Цього би я дуже бажав, бо якщо ми всі почнемо це потрошки робити, то матимемо гарний успіх.

Розмовляла Оксана Климончук

Інтерв'ю на веб-сторінці УНІАНу

 

На початок 

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC