Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• «Його поведінка, його спосіб реагування виключали із цієї зустрічі всяку штучність, а робили її дуже природною»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він підсумовує візит в Україну Кардинала Леонардо Сандрі
• "Часто виходимо з церкви, якщо не такими самими, то ще гіршими": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для УНІАНу
• "Загальна прикмета для тих людей – це туга за рідним краєм": інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він розповідає про візит до Італії та відзначення Дня матері
• "Одні сіють – другі збирають плоди": інтерв’ю з п. Анною Евою Боднар, головою Українського богословського наукового товариства, про перспективи розвитку та плани на майбутнє УБНТ
 "Зло можна подолати тільки силою молитви": інтерв’ю Владики Ігоря (Возьняка), Архиєпископа Львівського, для газети "Україна і час"
• "Я був щасливим...": інтерв’ю Блаженнішого Любомира для "України молодої"
• Блаженніший Любомир, Глава і Отець УГКЦ, як монах, священик-душпастир та архиєрей. Інтерв’ю Глави УГКЦ для християнського журналу «До світла» (Італія)
• «Якщо Господь Бог кличе, то не можна тим легковажити»: інтерв’ю Блаженнішого Любомира, у якому він коментує Постанови цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ
   "Зло можна подолати тільки силою молитви": інтерв’ю Владики Ігоря (Возьняка), Архиєпископа Львівського, для газети "Україна і час"


"Зло можна подолати тільки силою молитви": інтерв’ю Владики Ігоря (Возьняка), Архиєпископа Львівського, для газети "Україна і час"

Владика Ігор Возьняк разом із Українською Греко-Католицькою Церквою пройшов складний шлях підпілля. До катакомбної Церкви він приєднався у 70-их роках, склавши перші обіти монаха-редемпториста. А вже у 1989-му, у часи горбачовської перебудови, ієромонах Ігор взяв участь у голодуванні на Арбаті з вимогою визнати Українську Греко-Католицьку Церкву. Молитовна акція тоді увінчалася успіхом.

За словами архиєпископа, на кожному етапі Церква проходить нову фазу випробувань. Цей процес відбувається і в наші дні. Про те, як розвиватиметься УГКЦ у майбутньому, що таке дар покликання та хто може претендувати на звання "Великий українець" - у нашій розмові з Архиєпископом Львівським.

Покликання стосується всіх нас

- Щороку Церква відзначає перспективи своєї діяльності. У 2006-му це був Рік захисту духовного світу дитини, 2007-го – Рік молоді. Теперішній 2008-й – Рік покликання. Чому саме цю тему Церква обрала цьогоріч?

- У даному випадку поняття покликання слід сприймати у широкому контексті. Покликання – це Божий дар. Хоча люди, зазвичай, вважають, що воно характерне лише при виборі монашого та священичого стану, насправді покликання стосується всіх нас. Адже кожна людина має своє особливе призначення на землі. Тому наше завдання полягає у тому, аби той Божий дар реалізувати, використати сповна. Батьки покликані виховувати своїх дітей у християнському дусі – у цьому суть їхнього покликання. Той, хто опанував якусь професію, повинен сумлінно виконувати свої обов'язки. Правильно та праведно реалізовуючи свої таланти, людина освячується і спасається. Духовні особи теж мають свою особливу ділянку служіння громаді. Всі загалом повинні служити Богові.

- Якщо говорити про монаше чи священиче покликання, то чи збільшується кількість таких осіб?

- У семінарії в нас навчається понад 200 семінаристів. Для потреб єпархії цього достатньо. Щодо покликань до чернечого стану, то останніми роками спостерігався спад, але тепер процес стабілізувався. У перші роки, коли Церква відроджувалася чимало юнаків та дівчат прагнули стати монахами та монахинями. Значна частина з них мала слабке уявлення про життя у монашій спільності. Потім вони переосмислили свої почуття і покинули згромадження. Це нормальний процес.

- Основний контингент семінарій раніше складали вихідці із сіл. Чи багато тепер молодих львів'ян хочуть стати священиками?

- Так, багато. Переважна більшість семінаристів – мешканці Львова, проте чимало є із сіл. На навчання до нас також приїжджають зі Стрийської, Сокальської та Бучацької єпархій.

Не кожен може бути провідником народу

- У Польщі, щоб зацікавити хлопців розміщують реклами на бігбордах, закликаючи їх поступати в семінарії. На Вашу думку, чи не варто було б запровадити таку агітацію в Україні?

- Я особисто не підтримав би таку ідею. За покликання треба молитися, виховувати у християнському дусі дітей, покутувати та постити. Це важливіше, ніж агітація за допомогою плакатів.

- Як молода людина може відчути покликання, скажімо, до політики або до роботи в держустанові?

- Думаю, про це потрібно запитати чиновників. Щоби стати провідником народу, потрібне покликання. Такий вантаж не кожному під силу. Діяльність провідників народу в Святому Письмі проілюстровано на прикладі Мойсея, Авраама, Якова. Їм було нелегко, вони відчували спротив людей, їх іноді не розуміли. Але ці пророки зверталися по допомогу до Господа, покладалися на Нього. І Бог допомагав їм вирішувати труднощі.

Горе тим, хто бере хабарі

- Напередодні Великого посту УГКЦ закликала людей доброї волі боротися з гріхом хабарництва. Наскільки гострою, на думку духовенства, є ця проблема в Україні?

- Це зло нині набрало дуже загрозливого розмаху. Той, хто бере хабарі чи дає їх, чинить велику несправедливість, бо від цього зла найбільше потерпають невинні люди. У Святому Письмі Господь чітко висловився про своє ставлення до хабарників: «Горе тим, що… за гостинець роблять винного правим, а правому відмовляють його права» (Іс 5,22-23). Тому Синод єпископів звернувся до сумління людей, щоби вони переосмислили свої вчинки, пригадали про виконання своїх обов'язків, згадали про відповідальність перед Богом. Зло хабарництва, на жаль, глибоко вкоренилося в людських серцях. Але силою молитви його можна подолати. Великий піст був доброю нагодою для роздумів та освячення наших душ.

- На Львівщині останнім часом траплялися крадіжки з храмів. Ще років двадцять тому ні в кого рука не піднялася на такий гріх. З чим це пов'язано?

- Наскільки мені відомо, злодіям насамперед ідеться про ікони. Є колекціонери, які самі відвідують храми або посилають інших людей оцінити вартість ікон, тоді наймають зловмисників. Найгірше, що ті, викравши ікони, спалюють церкву, яка простояла 200 і більше років. І все – через надмірну любов до грошей.

«Свій голос віддав би за Андрея Шептицького»

- Телеканал «Інтер» організував проект «Великі українці». Хто, на Вашу думку, має очолити цей список і за кого Ви проголосували б?

- При виборі достойного я насамперед враховував би, чи відзначалося життя претендента праведністю перед Богом та чи вболівала та особа за свій народ. Знаю, що багато людей проголосувало за Митрополита Андрея Шептицького як за чільного представника Церкви. За нього я також віддав би свій голос.

- Хто із світських може претендувати на звання "Великого українця"?

- Думаю, що Шевченко або Леся Українка. Мені подобається її лірика та імпонує боротьба із своїми хворобами цієї незламної жінки.

- А як щодо Степана Бандери?

- Степан Бандера теж достойний називатися "Великим українцем". Це був борець, який прагнув волі для свого народу. Задля втілення цієї ідеї він не шкодував свого життя, не боявся в'язниці. Степан Бандера – відважний патріот. Звісно, за нього я теж віддав би голос.

Наше коріння – Володимирове хрещення

- Цього року відзначатимуть 1020-літття хрещення України-Русі. Як Церква готується до цієї дати?

- Я наразі детально не знаю, які святкові заходи планує провести уряд. Як відзначатиметься ця дата на загальноукраїнському рівні, наразі не відомо. Знаю, що Синод Єпископів УГКЦ вирішив до 1020-ліття підготувати звернення до вірних. У ньому нагадаємо людям про наше глибоке християнське коріння та значення хрещення. На рівні Львівської архиєпархії ми не проводитимемо особливих заходів. Це не є надзвичайна ювілейна дата. Але й із цієї події використаємо все, що є корисно для душі.

Голодування на Арбаті

- Пригадуєте, як святкували тисячоліття хрещення України-Русі?

- Тоді ми не могли урочисто та явно відзначити цю дату. Я був у Києві, коли приїжджав кардинал із Рима Віллі Брандт. На Святошино ми зібралися у невеличкому костелі. Оскільки людей зійшлося багато, то зробили навіть невеликий навісний намет, щоби вмістилися всі бажаючі. Говорили про нашу Церкву, що вона жива і теж має право на буття. УГКЦ тоді ще перебувала у підпіллі і, зрозуміло, не мала власних храмів. Проте у Львові деякі греко-католицькі священики відважувалися збирати вірних і відправляти Служби Божі.

- Наступного року греко-католики організували голодування на Арбаті. Ви теж брали у ньому участь? Розкажіть, як це було.

- У Москву виборювати право на існування Церкви їздили Владика Филимон Курчаба, Владика Павло Василик та Владика Софрон Дмитерко, о. Володимир Війтишин, який тепер є Івано-Франківським єпархом, о. Григорій Сімкайло і я. Це було у травні 1989 року. Ми хотіли зустрітися з Горбачовим, але його тоді не було в Москві. Ми прийшли до Верховної Ради СРСР, але високопосадовці неохоче розмовляли – вони були збентежені і хотіли якнайшвидше позбутися нас. Ми порадилися і вирішили оголосити піст. Коли нарешті зустрілися з чиновниками, то почули від них багато обіцянок, але ми не вірили їхнім словам. Думали, що після цього випадку нас будуть переслідувати. Але якось обійшлося тихо й мирно. Результат був пізніше.

- Що ви казали чиновникам?

- Що наша Церква існує, маємо єпископів, є ченці, черниці, вірні, тож ми, як громадяни СРСР хочемо, щоби нас визнали і ми могли вільно молитися. Вони порадили нам їхати додому. Під час перебування в Москві українські дисиденти нам сказали, що приготували групу людей, яка приїде на Арбат, щоб продовжити наше голодування. Ланцюгова молитовна акція тривала з травня по листопад. Незадовго до того Горбачов мав їхати до Папи Римського, і нам сказали, що Церкву визнають, а ми можемо їхати додому.

Протиставлення церковній владі суперечить Божій волі

- Владико, на Вашу думку, якою буде УГКЦ через двадцять років?

- Важко спрогнозувати. Зараз Церква переходить різні фази випробувань. Ми бачимо, що деякі священики пристали до відлучених від Католицької Церкви лефевристів. Інші отці оголосили себе єпископами. Декому подобається такий спосіб протистояння церковній владі. Але в Церкві такі течії існували завжди, навіть у нашій. Колись були такі священики, які на середняцькій горі організували секту покутників – один із них проголосив себе навіть Папою Римським. Ці нездорові тенденції пов'язані з гордістю людини, самолюбством, бажанням посісти високу церковну владу, вони суперечать канонам і Божій волі.

З іншого боку, наша Церква розвивається, незважаючи на протидію. Після перенесення осідку Блаженнішого до Києва, УГКЦ активно розвивається і завойовує повагу на Сході України. Маємо єпископів в Донецьку, Одесі, віднедавна – в Луцьку. Владики опікуються греко-католиками, розпорошеними по всій Україні. Цей процес відбувається поволі, але впевнено.

- За кілька днів – Великдень. Як правильно треба його святкувати?

- До свята потрібно насамперед підготуватися духовно. Великодню передує довгий піст. Протягом цього періоду люди повинні не тільки відмовити собі в їжі та розвагах. Треба й заглянути собі в душу, зробити ревізію життя, підготуватися до сповіді і більше часу проводити за молитвою. Добрий християнин саме так підходить до Великодня. Коли людина таким чином підготується до Христового Воскресіння, то й належно його відсвяткує.

- Що б Ви побажали львів'янам?

- Львів'янам я насамперед побажав би чистоти духу. Щоби поєдналися з Господом Богом через Тайну покаяння і прийняли у свої серця Ісуса Христа у Святому Причасті. Бажаю також усім Господнього благословення, щастя, щоби радість Христового Воскресіння не оминула нікого!

Юрій ОЛЕНЕЦЬ
"Україна і час", 24 квітня 2008, № 16 (304)

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC