Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100


Помилка в тексті?
Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!

   В розділі...
    <<< Назад
• "Вчинки Шептицького є для нас уроками": розмова з Ароном Вайсом, доктором історичних наук, науковим консультантом Центрального українського фонду історії Голокосту “Ткума”
• "Похорон Митрополита Андрея Шептицького": стаття Михайла Гайковського в журналі "Людина і світ"
• "Ватикан дозволив йому правити сидячи і хреститися лівою рукою...": стаття Бориса Козловського у газеті "Високий замок"
• "Апостол правди і науки": стаття Ігоря Голода в газеті "За вільну Україну"
• "Заповіт Патріарха": стаття Надії Пастернак у газеті "Експрес"
• "Моральність і реальність: рік Андрея Шептицького": стаття Ігоря Чорновола у "Львівській газеті"
• "Щоб церква була церквою...": інтерв'ю з п. Олегом Боднаром, автором проекту церкви-музею у с. Прилбичах, родинному селі Митрополита Андрея
• „Не маю жодних сумнівів стосовно святості Митрополита”: інтерв'ю з п. Оксаною Гайовою, головою Організаційного комітету Патріаршої Курії УГКЦ по вшануванню пам’яті Слуги Божого Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа
• "Софія з Фредрів Шептицька": витяги з праці с. Олени Меньків, СНДМ
• "Архіви промовляють правду": публікація в журналі "ПіК"
• "Митрополит Андрей Шептицький": стаття Анни Вероніки Вендлянд у газеті "Поступ"
• "Чудо має статися": інтерв'ю з п. Оксаною Гайовою, членом Постуляційнoгo Центру беатифікації і канонізації святих УГКЦ
 "Ісповідницький подвиг Патріарха": стаття мгр. Дарії Кузик у газеті "Поступ"
• "Останні роки Патріарха": стаття мгр. Дарії Кузик у газеті "Поступ"
• "Митрополит Андрей Шептицький та Польща": стаття Станіслава Стемпень у газеті "Поступ"
  

 

Синод єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ на XXI сесії вирішив відзначати такі пам'ятні дати Церкви в 2004 році: 17 лютого – День народження Патріарха Йосифа Сліпого (17.02.1892) та 7 вересня – 20 років від дня смерті Патріарха Йосифа Сліпого (7.09.1984). Нещодавно в Унівській лаврі знайдено одне з послань Йосифа Сліпого, яке датують 1945 чи 1946 роком. Його буде оголошено незабаром. Нині поряд з розвідкою американської дослідниці Дарії Цісик пропонуємо увазі читачів фрагменти з Послання Блаженнішого митрополита Йосифа на Різдво 1954 року, яке було написано в далекому Сибіру.

 

Ісповідницький подвиг Патріарха

 

Шлях страдника за віру Блаженніший Йосиф (Сліпий) розпочав у ніч з 10 на 11 квітня 1945 р. Нічний арешт відкрив тривалі тортури – спер­шу у Львові в тюрмі на вул. Лонцького, а відтак Блаженнішого забрали до київської тюрми на вул. Короленка.

Змушували відректися від Української Католи­цької Церкви й Апостоль­ської столиці. Потім були довгі роки перебування в жахливих умовах різних концта6орів, на які московська імперія була дуже багата. Та й у ці незвичайно важкі часи Блаженніший знаходив спосіб здійснити потаємну Свя­ту Євхаристію, а також правив Службу Божу за нашу переслідувану Цер­кву, за сотні тисяч запро­торених у неволю земля­ків. Щоб зміцнити їх та підтримати в праведних стражданнях, час від часу навіть передавав пас­тирські послання.

У 1958р. Папою обра­ли Івана XXIII, і склало­ся так, що в жовтні 1962 року Папа був посеред­ником між Америкою та Москвою у справі ракет, які СРСР привозив на Кубу. Тодішній кремлів­ський вождь Хрущов був вдячний Папі за це по­середництво між ним і президентом Кеннеді. Папа скерував американ­ського журналіста Казенса до Хрущова у справі звільнення митрополита Йосифа.

11 жовтня 1962 року відкрили Другий Ватиканський собор, і влади­ки української діаспори звернулися до Івана XXIII з проханням, щоб "Папа надіслав запро­шення на собор митро­политові Йосифові на адресу його офіційної резиденції – на адресу собору св. Юра у Львові.

14 грудня посланий Папою Норман Казенс мав із Хрущовим триго­динну розмову про звільнення Блаженнішого, але "щойно в суботу, 26 січня 1963 року, його приведено до головної квартири мордовського концентраційного табо­ру і сказано коротко, що Блаженніший помилува­ний, „щоб зробити по­слугу Папі Іванові ХХІІІ”.

У неділю, 27 січня, принесли Блаженнішому вбрання і повезли його до Москви. Розташува­ли в готелі-люкс "Моск­ва". Блаженніший не знав, чи дозволять йому поїхати до своїх вірних в Україні, тому з Моск­ви надіслав телеграму о. Василеві Величковському, щоб той негайно приїхав до Москви. 4 лютого митрополит ви­святив його там на єпи­скопа Луцького „...з інструкцією висвятити більше єпископів, щоб була ієрархія, якщо б настали нові арешти”.

У цей спосіб Блаженніший подбав про апостольське спадкоємство. У своєму заповіті пізніше Патріарх Сліпий про це написав: "Надіючись на скорий поворот після за­кінчення Ватиканського собору, на поворот до свого духовного стада і вчинивши все, що вима­гав від мене архипастирський обов'язок, для за­безпечення безперервно­го Апостольського наступства в Українській Церкві прибув я, фізич­но зморений, душевно незламаний, до Апостольської столиці". (На час виїзду Блаженнішого на Ватиканський собор у московських концент­раційних таборах муче­ницькою смертю загину­ли вже всі заарештовані владики Української Ка­толицької Церкви. Зали­шився серед живих тіль­ки архієпископ Іван Бучко, бо перед 1939 роком він виїхав на Захід і вже не міг повернутися до Львова).

Монсеньйор Віллібрандс, який на доручення Ватикану приїхав до Москви через тиждень після прибуття туди Йо­сифа Сліпого, привіз Блаженнішому листа Івана XXIII, в якому Папа писав: "Сину, щасливої тобі дороги. Нехай тебе Бог береже і приведе до мене. Нехай Його ангел вам товаришить".

І 4 лютого 1963р. розпочалася подорож до Риму – поїздом, оскільки стан здоров'я колишнього в'язня не дозволяв летіти літаком. 9 лютого Блаженніший і монсеньйор Віллібрандс вийшли з потягу, згідно з ватиканською інструкцією, щоб оминути цікавих журналістів, на станції Орте перед Римом. Уже наступного дня кардинали Чіконіяні та Теста су­проводили Блаженнішого до Ватикану, де Папа сердечно прийняв ісповідника. Йосиф Сліпий згодом згадував: "Він зо­всім як батько... Він взяв мене в обійми і плакав".

Звільнення з каторги для Блаженнішого було причиною не тільки ра­дості, а й сліз та журби за долю нашої жорстоко переслідуваної Церкви. "Яка єпископові воля, коли його Церква в не­волі?!" – казав він.

У недовгому часі, 3 червня 1963 p ., відійшов у Господню вічність при­хильний Українській Церкві Папа Іван XXIII, а його наступником став Павло VI . Наближався час другої сесії Ватикансько­го собору. У часі трьох дальших сесій Вселенсь­кого собору, 1963-1964-1965 років наші владики щотижня збиралися на засідання, якими прова­див тепер Блаженніший Кир Йосиф. Ці наради владики, згідно із традиціями Східних Церков, вважали своїми Архієпи­скопськими синодами -І, II і ІІІ-м – Української Католицької Церкви.

У час засідання, 10 жовтня 1963 року, Блаженніший прочитав текст запланованої на Вселенському соборі промови, в кінці якої робив внесок: потрібно, щоб собор підніс Києво-Галицьке архієпископство до патріяршої гід­ності. Як записано в протоколі, "всі присутні ієрархи згодилися, щоб цей текст Первоієрарха був прочитаний у імені всього Українського єпи­скопату".

Коли 11 жовтня архієпископ Йосиф прийшов на собор, усі учасники собору підвелися й несподівано оплесками вітали страдника Христа ради, який протягом 18 років терпів жахливі муки й знущання. Також бурхливими оплесками вони схвалили його промову й справедливе прохання, щоби постійно переслідувану Українську Католицьку Церкву піднести до гідності Патріархату.

Та внаслідок протесту запрошених на Вселенський собор московських обсерваторів, під чиїм впливом започатковано "остполітік" Ватикану, справу Патріархату відкла­ли. Ще й до тепер вона має постійні труднощі. Тоді ж більшість владик у скоро­му часі відреклися від Патріархату, навіть поборю­вали цю важливу справу.

Дуже прикрими для Блаженнішого були пере­шкоди, пов'язані зі спра­вою Патріархату, в якому були б об'єднані всі гілки нашої Церкви, що розкидані різними дер­жавами планети.


Мгр. Дарія Кузик, США

 

 

Послання на Різдво 1954 року

Дорогий Брате!

...Цьогорічні Різдвяні свята значно більшою мірою, ніж у попередніх лі­тах, будять непереможне бажання прийти до Вас, Дорогий Брате, вислухати Ваших переживань, знайти слово потіхи і розради, принести Вам за святим Павлом "усе духовне дарування для Вашого утвердження" і вислухати щирі побажання. Та дрижа проймає тіло і дух в'яне, коли доводиться згадати непоборимі труднощі, тисячі миль дале­кої дороги, студінь і підбігунові морози. Як про­битися крізь ці сніговії і заметілі? Та серце повне любови не знає меж і стриму і несеться бодай думкою понад вічні мер­злоти, тундри і тайги, пустирі та праліси, щоб за­нести Вам благовість Христового Рождества, звернути Вашу увагу на належне проведення свят, відірвати Вас, бодай на хвилину, від буденних за­нять і клопотів, і піднес­ти з горя Вашу Душу. Щоби це свято, Радість радостей, не проминуло для Вас безслідно, але щоб принесло втіху, мир і щастя, та додало сил до нових подвигів і жертв...

Для всіх душ благо­вість Різдва є радісна, дорогі, й цілюща!

Тому то ми сильно ві­римо, що в нинішніх зусиллях і шуканнях миро­любних народів за спо­собами відвернення тепе­рішніх загроз і страхіть жахливої війни і неймо­вірного знищення лиця землі, в стараннях облегшити підданих від пода­тків на воєнні приготу­вання, а звернути видат­ки на благо народу, знай­ти дорогу до тривалого мира, сіяє ясна зоря надії на поправу нашої долі. Справді поки що набри­дають нам терпіння і болі, і розрядження між­державного напруження видається нам таким по­вільним й довгим, і ступає таким черепашиним кроком, але не забувай­мо, що іншими довжина­ми, іншими вагами мірить і важить Господь Бог долю поодиноких людей і всіх народів...

Водночас лине наша молитва, щоби новонаро­джений Христос привер­нув усіх, що відпали, щоб і ми своєю необережніс­тю й невторопністю не спричиняли нових ударів і не погіршували свого положення, та самі не ки­дали собі колод на й так важкій дорозі життя. Нехай зразком будуть для нас святі Мудреці, що "іним путем отидоша в страну свою", щоб поворотом до царя Ірода не спричиняти негайного вбивства Христа-Дитяти, – і Свята Родина відійш­ла до Єгипту перед згада­ним нелюдом-царем, що повбивав стількох невин­них дітей. Уся наша надія на Христа-Миротворця, що поставив своїм за­вданням утвердити мир на Землі й зробив гаслом свого народження ангель­ську пісню: слава на ви­сотах Богу, на землі мир, в людях уподобання. Оце і наш обов'язок, і наша мета...

Благодать Господа з Вами усіма.

+ЙОСИФ

Христове Різдво 1954



"Поступ", № 11 (1320), 16 січня 2004 року

 

На початок 


Помилка в тексті? Виділіть мишкою та натисніть Ctrl+Enter!
© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC