Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Перша реколекційна наука
• Друга реколекційна наука
• Третя реколекційна наука
 Четверта реколекційна наука
• П'ята реколекційна наука
• Шоста реколекційна наука
   Четверта реколекційна наука

Четверта реколекційна наука

(Притча про блудного сина, ч. 2)

 

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

Сьогодні з Божою допомогою маємо зробити наступний крок у нашому бажанні якнайкраще підготуватись до празника Христового Воскресіння. Вчора ми роздумували над першою частиною притчі про блудного сина і хотіли з'ясувати, яким є наше ставлення до Господа Бога. Ісус поставив у центр нашої уваги образ батька, який чекає на своїх дітей, щоб їх прийняти і обійняти.

Цього разу ми поміркуємо над собою і над своїм ставленням до ближніх. Отож подумаймо над другою частиною цієї прекрасної притчі.

На відміну від молодшого брата, який не послухав науки батька і змарнував його добро, старший, на перший погляд, є добрим сином. Адже він залишився з батьком, працював, не покидав дому. Можливо, прочитавши притчу вперше, ми симпатизували старшому синові. Однак, трохи поміркувавши над тією постаттю, побачимо щось таке, що нам не зовсім подобається. Старший син звертається до батька і закидає йому, що той не звертає на нього уваги: він трудиться, постійно є поруч, дбає про майно, та батько ніколи у видимий спосіб його не відзначив, а тепер, коли повернувся молодший син – пройдисвіт, батько готує для нього бенкет, та ще й який – з танцями!

Певною мірою нам зрозумілий жаль старшого сина, бо все ж таки для цього є підстава. Але йдеться про щось інше. Він іде з поля і раптом чує музику. Питає слуг: «Що сталося? Що тут діється? Хто прийшов?» Слуги відповідають: «Твій молодший брат повернувся і батько з радості справляє для нього бенкет». Старший син розгнівався. Він відразу закидає батькові, що він його не признає. Та батько дивиться глибше у душу свого старшого сина й каже: «Та ж ти завжди зі мною. І все, що я маю: уся посілість, майно – твоє. Твій молодший брат наробив багато дурниць, але він повернувся».

Старший син не усвідомлює свого щастя. Він справді був удома, не відходив від батька, працював, старався, але не вмів цього оцінити. І тому, коли його молодший брат повертається, його це абсолютно не тішить. В нього немає такої любові, як у батька.

Один французький драматург написав драму, в якій є цікава сцена. Перед небесними воротами стояв натовп праведників, які чекали, щоб їм відчинили. Вони радіють, сміються. Аж раптом хтось повідомляє, що Господь Бог буде пускати до неба також і грішників. Праведники страшенно збентежилися: як то Бог може пускати до неба також і грішників? Французький автор, світська людина, вміло схопив той момент, який Христос хоче передати нам у своїй притчі. Старший син не розуміє свого батька, – не розуміє, що означає бути разом з батьком. Іншими словами, він не розуміє, яке велике щастя бути з Богом.

Ми, дорогі у Христі, не завжди розуміємо Божу любов. Вона часом видається нам нерозумною, навіть несправедливою. Чому Господь Бог дозволяє, щоб сонечко світило однаково і для праведних, і для грішників? Чому Господь Бог такий терпеливий до грішників? Хтось грішить, повторює гріхи – поринає у гріх. А Господь Бог неначе спить: не бачить, не чує, терпить того грішника. Для нас не зрозумі­ла така любов Небесного Отця.

Може, хтось із нас іноді думає так: якби Господь Бог дав мені ненадовго, хоча б на дві години, можливість діяти, то я б вичистив(ла) світ від усіх грішників, жодного б не залишив(ла), – забуваючи слова, які чуємо на Вечірні: «Господи, якщо би Ти почав нам гріхи числити, хто з нас би встояв?» – забуваючи, що всі ми грішні. Ми судимо інших, відмовляємо їм у Божій любові, хоч самі дуже щедро з неї користаємо.

Старший брат не тішився, що молодший скористав з батьківської любові. І ми можемо запитати: чому син був вдома? Може, боявся, як той невільник, щоб його не побили, й тому служив? Чи боявся, як слуга, щоб йому не затримали зарплати, й тому вірно виконував усі накази? Чи справді він, як добрий син, хотів виконувати батьківську волю? Якби він робив усе це радо, з любові до батька, то він би тішився, що молодший син повернувся додому і тепер також буде виконувати ненькову волю.

Тепер, коли ми готуємося до великодньої сповіді, подумаймо: чому ми маємо старатися виконувати Божу волю? Боїмося потрапити до пекла, чи, може, зазнати покарання ще на землі? Чи справді хочемо робити добро з любові до Бога?

Уявімо собі таке: ми, порядні люди, прийшли до церкви, слухаємо Літургію. Аж раптом відчиняються двері і заходить людина, яку ми знаємо як великого грішника. І та людина стає тут, перед нами, молиться, потім повертається до всіх і каже: “Браття і сестри, простіть мені”. Запитаймо себе: що ми зробили б?

Богу дякувати, що ми зібралися тут, що молимося, приймаємо Святі Таїнства, стараємося жити п o -Божому. Але є багато людей, які не моляться, які не приймають Святих Таїнств, не сповідаються. Чи ми шкодуємо, що їх немає з нами? Чи ми переживаємо за них, чи відчуваємо, що через це не можемо бути цілковито щасливими? Відповідь на ці запитання допоможе нам з'ясувати, наскільки ми вміємо оцінити щастя бути з Богом.

Повернімось до розмови батька із старшим сином. Вона розпочинається гострим словом старшого сина: «Той розтринькав твої гроші, а ти йому бенкет справляєш?!» А батько йому на те: «Дитино, все моє – твоє. Твій брат повернувся. Треба тішитися». Ми не знаємо точно, чи зрозумів це старший син, бо Ісус Христос не докінчив цього епізоду. Може, він відмовився від брата, зрікся батька, пішов і сів десь з наймитами до вечері. Але подумаймо, як було би прикро, якби він прийшов до столу і влаштував скандал! Як би це образило батька!

Чому старший син так реагує на батькові дії? Молодший син був не такий, як він, не вмів жити так, як він. Старший син не прислухався до думок інших. Він мав свою логіку, думав тільки про себе.

Тепер ми робимо іспит сумління. Подумаймо, дорогі у Христі, скільки гріхів ми чинимо, засуджуючи ближніх. Послухаймо, що говорять люди в трамваях чи автобусах, коли збираються на перерві під час концерту. Здебільшого це осуд. Чому ми осуджуємо? Бо інші люди, про яких ми говоримо, не такі, як ми. Класичний випадок: свекруха й невістка, які по-різному варять борщ. Чи суттєво те, що хтось любить народну музику, інші – джаз, а ще інші – класику; що хтось належить до Пласту, а інший – до УМХ.

Звичайно, що гріх ми мусимо осудити, але ніколи не берімось судити грішника, бо це має робити Господь Бог. Часто осуд спричинений заздрістю. Заздрість – це така гадюка, яка висмоктує з нашого серця любов. Чому Каїн убив Авеля? Чому Савло ненавидів Давида? Через заздрість. Чому ми до сьогодні поділені на православних і католиків? Та через заздрість, яка сягає вже сотні років! Тому ми повинні поглянути у своє серце, дорогі у Христі, чи там, бува, не сидить та гадюка, яка висмоктує з нас життя.

Якщо ми хочемо виправитися, хочемо встановити рівновагу у своєму житті, якщо справді хочемо помиритися з Богом, жити у злагоді з іншими людьми, мусимо пробачити їм і перепросити Господа. Але замість нарікати на жорстокий світ і плакати, краще зробімо щось добре – навернімося самі. В Америці є рух, який називається «Хрестоносці». Його гасло – «Краще засвітити одну свічечку, аніж проклинати темряву». Якби кожен з нас засвітив свою свічечку, то темрява зникла б.

Яка наша програма? Ісус Христос дуже гарно виклав у цій притчі її перший крок – зрозуміти свою гріховність; другий крок – повернутись до Бога, перепросити його. Можемо бути абсолютно певними, що Він нас прийме. Третій крок – пробачити одне одного і прийняти. Коли так зробимо, тоді Ісус запросить нас до святочного урочистого бенкету, тоді перед нами відкриються небесні ворота.

Слава Ісусу Христу!


На початок 



© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC