Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Лекція перша
• Лекція друга
• Лекція третя
 Лекція четверта
• Лекція п'ята
   Лекція четверта

Хто є мирянин

Четверта лекція Блаженнішого Любомира

Львів, 10 квітня 2003 року

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

Піч час нашої минулої зустрічі ми розглядали документ Другого Ватиканського Собору Декрет про апостолят мирян “Apostolicam actuositatem”. Цей документ, а також Догматична конституція про Церкву “Lumen gentium”, яку ми обговорювали на перших двох лекціях, вміщені у виданні “Документи Другого Ватиканського Собору”, і Ви можете прочитати їх у вільний час з великою користю для Вашої душі: там є багато цитат зі Святого Письма, творів Отців Церкви, різних давніших документів Вчительського уряду Церкви. (Під час наших зустрічей я представив ці документи у скороченій формі, поверхнево.)

Сьогодні наше завдання - завершити розгляд Декрету про апостолят мирян. Нагадаю, що цей документ мав на меті вдосконалити, уточнити думки, викладені в Догматичній конституції про Церкву. Згідно з декретом, поняття “апостолят” охоплює два аспекти однієї мети Церкви: спасіння душ та освячення світу - і є полем діяльності мирян. Апостолят, як я вже згадував, може здійснюватися не тільки у світі, так би мовити, поза церковними стінами, але й усередині Церкви: у парафії, деканаті, єпархії, або навіть на вселенському рівні. Активність мирян повинна виявлятися у тих ділянках, які особливо її потребують, зокрема у соціальній (сім’я, молодь, пристарілі), громадській, політичній, науковій. Це класифікація праці мирян за темами, за потребами певних груп чи певних матерій.

Хочу також звернути Вашу увагу на те, і на цьому наголошує декрет, що апостолят може здійснюватися або в особистій формі, або у спільноті. Наведу приклад, коли апостолят здійснює одна особа. Висококваліфікований науковець, який є єдиним християнином серед своїх колег, у своєму колективі може і повинен здійснювати свій апостолят особисто, як одна особа. (Жахливо і жалюгідно, коли вчена людина, фахівець, серед рівних собі приховує своє християнство, немов якийсь гріх.) Однак зазвичай ми здійснюємо свій апостолят у спільнотах, які можуть бути різні: на парафіяльному, деканальному рівні, на рівні села, міста, країни і навіть всього світу. Праця у спільноті приносить велику користь, адже згуртувавши сили багатьох людей, можна досягти кращого, більшого ефекту, можна звернути увагу на певні вартості у суспільному, релігійному житті.

Крім класифікації апостоляту за темами і формами здійснення, я хочу звернути Вашу увагу на спорідненість між світськими і суто християнськими мирянськими організаціями. Як світські (якщо це не є, наприклад, товариство шанувальників львівського пива чи якогось виду музики), так і суто християнські відповідають нормальним людським способам діяльності, однак є певна відмінність. Вона полягає у змісті, характері діяльності. Змістом християнських мирянських організацій є релігія.

Апостолят може відбуватися як у звичайних, нормальних обставинах (наприклад, діяльність християнських молодіжних, професійних, благодійних організацій), так і у надзвичайних, особливих обставинах. Ми маємо гарну традицію мирянської діяльності ще з перших віків християнства. Більшість із нас пам’ятає її яскраві прояви в часи церковного підпілля. Як я вже згадував на першій нашій зустрічі, власне завдяки мирянам наша Церква сьогодні існує (адже священиків тоді було дуже мало). Із часу виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля протягом майже півтора року, також значною мірою зусиллями мирян, постала тисяча християнських громад. Це дуже багато. Отже, праця мирянина не є стереотипною діяльністю: вона повинна реагувати на потреби дня.

Декрет про апостолят мирян присвячує багато уваги ролі духовенства у мирянському апостоляті. Між кліром і мирянами в житті Церкви повинна бути дуже тісна співпраця. Напевно, всі ми з цим погоджуємося. Однак відомо, що ця співпраця в Україні і за її межами укладається не дуже добре. Доказом такого невтішного досвіду був з’їзд представників католицьких Церков, організований Папською радою у справах мирян і проведений в монастирі неподалік від Рима перед Папським Синодом, присвяченим справам мирян. І під час цього з’їзду – з одного боку це було смішно, а з другого – трагічно - доповідачі майже із всіх країн світу скаржилися на проблему поганої співпраці з духовенством.

З огляду на існування цієї проблеми, виділю кілька принципів, з допомогою яких можна її вирішити. Як я вже згадував, протягом століть вважали, що мирянином є той, хто не є священнослужителем, і його завдання – платити, молитися і слухати. І приблизно на початку минулого століття відбувся прогрес у розумінні ролі мирянина: він повинен виконувати те, що б охоче робив священнослужитель, але не має можливості. Мирянин став «довгою рукою» єпископа: куди єпископ, священик сам не міг піти, посилав мирянина. Другий Ватиканський Собор зробив великий крок вперед, наголошуючи на тому, що ініціатива будь-якої діяльності не мусить виходити тільки від єпископа чи священика, її може виявляти також мирянин, адже він є повноцінним членом Церкви, охрещеним, втіленим у Христа, обдарованим харизмами. Отже, мирянин не є знаряддям, яким послуговується духовенство, щоб досягнути певні цілі.

Завдання духовенства – стежити за тим, щоб ініціативи мирян справді приносили користь людям, їхнім душам. Сьогодні у Церкві є групи людей, які закликають весь християнський народ молитися за єпископів і священиків. На перший погляд, це дуже гарна ініціатива: духовенство також потребує молитовної підтримки. Однак автори цієї ініціативи пояснюють необхідність молитви тим, що єпископи і священики нічого не варті і є великими грішниками. Можливо, до декотрих священнослужителів можна застосувати ці слова, але, звичайно, не всіх, і якщо ми почнемо вбивати людям в голови, що духовенство нічого не варте і зведе нас на погану дорогу, то з часом ніхто не схоче йти за Божим покликом.

Друге завдання духовенства у цій царині – допомагати зберігати лад у мирянській праці, стежити, щоб люди, які беруться щось організувати, мали відповідний досвід, підготовку, діяли розважливо. А якщо на горизонті вимальовуються якісь непорозуміння священнослужитель повинен згасити пристрасті і скерувати людей до доброї цілі.

Третє завдання духовенства - підтримувати мирян, заохочувати їх до діяльності, розповідати про їхній мирянський обов’язок. Вселенський Собор підкреслює, що “духовенство повинно уважати, щоб не гасити духа”. Вживаючи цей біблійний вислів, Собор нагадує, що справді добра ініціатива походить від Святого Духа. І священнослужителі повинні дуже обережно розглянути кожну мирянську ініціативу, щоб - якщо вона походить від Святого Духа, а не з бажання слави чи власної вигоди - не згасити її. Спільнота мирян, згуртованих для втілення певного задуму, повинна знайти духовний провід в особі представника свого парафіяльного чи деканального духовенства, який міг би розвивати її духовно, релігійно.

І останній важливий момент, на якому наголошує Декрет про апостолят мирян: мирянин, який береться до якоїсь діяльності, повинен мати до цього відповідну підготовку, освіту. Наприклад, не може місіонер йти проповідувати в іншу країну, якщо він не знає її мови, культури. Знання можна набути з допомогою вишколу, тільки треба усвідомити, що він є потрібний.


До опублікування підготувала Ірина Голота

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC