Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Лекція перша
• Лекція друга
• Лекція третя
• Лекція четверта
 Лекція п'ята
   Лекція п'ята

Хто є мирянин

П'ята лекція Блаженнішого Любомира

Львів, 17 квітня 2003 року

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі!

З Божою допомогою починаємо останню лекцію, присвячену темі мирян. На попередніх наших зустрічах ми розглянули два документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965), які торкаються цієї теми: Догматичну конституцію про Церкву “Lumen gentium” і Декрет про апостолят мирян “Apostolicam actuositatem”.

Ці документи не можуть дати відповіді на всі запитання, які нас хвилюють, оскільки учасники Другого Ватиканського Собору, як і всіх інших вселенських соборів, намагалися розглянути основні проблеми свого часу. Тому для висвітлення напрацювань Церкви на певну тему на Соборі було вирішено щотри роки скликати єпископів на Папський Синод. Такий Синод триває переважно 4 тижні і його результати, пропозиції представляють на розгляд Папі (звідси походить його назва). Протягом одного року на підставі поданих результатів і пропозицій Папа видає документ. Один з таких Синодів, який відбувся у 80-х роках, був присвячений темі мирян. І пропозиції цього Синоду зібрані в Апостольському поученні “Christifideles laica” (дослівний переклад з лат. “християни-миряни”). Український переклад цього документа має назву, яка, можливо, більше нам зрозуміла: “Покликання і місія мирян”.

Зупинюся на декількох важливих моментах цього папського документа. Крім вчення Другого Ватиканського Собору, у ньому вміщено напрацювання на тему мирян більш ніж двадцяти років, які минули з часу Собору. Нам потрібно зрозуміти, що богослов’я – це щось живе, що постійно розвивається. Богослов’я – це бажання людини краще зрозуміти те, що Бог нам об’являє. Це бажання породжує певний процес: людина поглиблює своє знання, відкриває нові правди, які, можливо, були не дуже чітко представлені, і, крім того, збагачує себе конкретним досвідом. Чому досвід має таке велике значення? Проілюструю це на прикладі. Ми можемо провести конференцію, присвячену темі любові. І, напевно, почули б багато різних цікавих думок. Але щось цінне для нас може розповісти тільки той, хто любив.

Протягом більше як двадцяти років ми пізнали, як каже поучення Святішого Отця, що мирянин виявляється у праці, під час якої трапляються як позитивні, так і доволі прикрі моменти. На підставі досвіду ми можемо говорити, наприклад, про небезпеки, на які можуть наражатися життя і праця мирянина. Одна з небезпек – надмірний запал. На перший погляд, це добра риса. Вона стає небезпекою тоді, коли хтось змушує інших щось робити, всіх довкола тероризує, і, замість того, щоб розвивати мирянську працю, гальмує її, відлякує від неї добрих людей. Ще одна небезпека – це непослідовність. Вона виявляється тоді, коли хтось приймає рішення, береться до роботи, а через деякий час закидає її, потім знову працює і знову закидає, тобто працює тоді, коли йому подобається. Досвід також показав значення віри у мирянському житті. Для того, щоб бути мирянином, треба діяти на підставі віри, що ми справді послані Богом, що ми можемо бути зв’язані з Ісусом Христом, що беремо участь в Його посланництві й те, що робимо, - це є наш обов’язок.

Помиляється той, хто думає, що все, що можна сказати про мирянина, вже є в документі Святішого Отця. Процес розуміння покликання та місії мирянина ще триває і просувається вперед. А ми в ньому беремо участь і з нього вчимося.

Документ Святішого Отця, присвячений мирянам, побудований на образах, взятих із Святого Письма, переважно Нового Завіту, зокрема виноградника і виноградини, навколо яких Папа розвиває певне розуміння, необхідне для нашої діяльності. Поле праці для виноградарів - виноградник. Поле праці для мирян - світ, в якому ми живемо. Цей світ має як позитивні, так і негативні сторони. Почну від негативних. Ми працюємо у світі, де простежуємо зісвітчення понять. Поясню це на прикладі. У нашій художній літературі чи давніх звичаях нашого народу чітко і часто виявляється поняття святості: хліб в селах називали “святим”, і навіть якщо шматок хліба падав на землю, його підносили і цілували. Хто сьогодні цілує хліб, який впав на землю? Дехто може його навіть копнути.

Подумаймо, скільки речей і явищ у нашому житті ми не пов’язуємо з Богом, вважаючи, що Господь у цих ділянках не має що робити. Європейські політики, які розробляють т. зв. Конституцію нової Європи, не спромоглися навіть на те, щоб у тому документі принаймні згадати слово “Бог” (Конституція України починається словами: “Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом”), хоч Європа виросла на християнській релігії. Таке явище ми називаємо секуляризацією (зісвітченням).

Отже, ми працюємо у світі, в якому усунено поняття “Бог”, в якому бракує усвідомлення моральних вартостей. Яку цінність сьогодні має людина? З одного боку, підкреслюють права одної людини: вона може робити, що хоче, ходити по головах інших людей, а з другого боку, людина принижена, вона нічого не варта. Ми працюємо у світі, де багато конфліктів, війн, несправедливості.

Однак це не повний образ світу, в якому покликані працювати миряни. У нашому світі також є гарні речі, наприклад в багатьох людей є бажання робити добро. Я думаю, що у всіх Вас, що прийшли сюди прослухати лекцію, є таке бажання. Багатьом із нас набридли конфлікти і війни. Ми прагнемо миру. Мені розповідали люди, що вони вимикають телевізор, коли починаються новини, тому що не можуть слухати про війни. Отже, світ не є зіпсутий докорінно, в ньому є також позитивні елементи.

Тепер розглянемо, яке місце мирянина у світі. Під час наших перших зустрічей я говорив, що на Другому Ватиканському Соборі єпископи вели дискусію щодо визначення поняття мирянина. Перша дефініція була така: мирянином є той, хто не є священнослужителем. І це негативне розуміння (у формі заперечення) з часом перейшло у позитивне: мирянин – це робітник, посланий працювати у виноградник. У згаданому вище документі Папа вживає інший образ: вже не виноградника, а виноградини (посилається на притчу із Євангелія від Івана). Ісус Христос прирівнює себе до виноградини – стовбура, який своїми коренями із землі тягне соки життя, а нас - до гілок виноградини. Господь каже, що і ми є виноградиною, бо з’єднані з Ним, живемо тим життєвим соком, який Він нам дам, живемо тим життям, яким Він жив. Мирянин, за словами Ісуса Христа, є той, хто має в собі життя Ісуса Христа. Це прекрасний змістовний образ.

Ще один образ, також із Святого Письма, чітко підкреслює, що ми є Божі діти, що належимо Богові, так як дитина належить до своєї землі, до своєї родини. Тому ніхто не може сказати, що ми не маємо жодної вартості, адже ми несемо в собі життя Боже, беремо участь в житті, яке мав Ісус Христос. Завдяки Святому Духові ми перебуваємо у спільноті з Христом. Ми зв’язані з Ісусом Христом як члени одного тіла, як гілки виноградини, з якої ми всі дістаємо життєві соки, силу, яку має сам Господь.

Під час Великого посту ми багато думаємо про Ісуса Христа: хто Він, що зробив, чого нас навчив. Вивчаючи Його, ми починаємо бачити себе в іншому світлі. Те, що ми беремо участь в житті Ісуса Христа, не є вигадкою філософів чи поетів, - це є Божа наука, відома нам з Божого об’явлення. Тертуліан (ІІ ст.) звертався до християн: “Християнине, пізнай свою гідність”. Пізнаючи себе через Ісуса Христа, ми починаємо розуміти, що беремо участь у Його посланництві. Із Святого Письма ми знаємо, як люди сприйняли народження Ісуса Христа: народ не тріумфував, Його Матері навіть не дали місця у заїзді, щоб Вона могла спокійно, у теплій хаті народити Його. Отже, світ дві тисячі років не був “раєм на землі”: також були безсердечні люди, які не відчували бажання допомогти іншому, які воювали, один із них - Ірод, що наказав вирізати всіх дітей (значить, він не був кращий від Саддама Хусейна). Однак Ісус Христос прийшов, не зважаючи на несприятливі обставини, мав посланництво від Отця відкупити світ, освятити його. Ми беремо участь у посланництві Ісуса Христа, ми покликані, так як Ісус Христос, освятити світ, в якому є багато кривди, неправди, несправедливості. Власне в цьому полягає суть мирянської діяльності: йти і з Христом освячувати світ, навертати його до Бога, протидіяти тому, що віддалює, пригнічує. Усі люди, які отримали Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання, повинні брати участь у посланництві Ісуса Христа. Жоден з нас не може стояти осторонь, бути тільки глядачем чи свідком, адже Ісус Христос прийшов на світ не для того, щоб подивитися, як йдуть справи, а навчав, робив чуда, терпів, помер і воскрес (Його воскресінню передувало більше ніж тридцять важких років).

Ісус Христос прийшов на світ не тільки для того, щоб спасати душі, але й щоб навернути світ до Бога. (Через гріх прародичів - первородний гріх – весь світ почав від Бога все більше віддалятися.) У цьому посланництві Ісуса Христа освячувати світ ми беремо участь. Отже, світ – це поле нашої діяльності, нашого життя. І ми маємо навернути його до Бога, - навернути не ззовні, а зсередини, бо живемо у світі і є частиною світу. У розумінні Церкви, доповненому у 80-х рр. минулого століття, власне таке завдання покликаний виконувати мирянин.


До опублікування підготувала Ірина Голота

© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC