Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Великопісні реколекції Блаженнішого Любомира
• Лекції Блаженнішого Любомира
• Кодекс Канонів Східних Церков
• Фотоальбом
• Відеофайли
• 2003 - Рік Родини
• 2004 - Рік ювілеїв
• 2005 - Рік Пр. Євхаристії
• Моральна катехиза
• Покуття
• Календар УГКЦ
• Моніторинг ЗМІ
• Проповіді та промови
 Жива історія нескореної Церкви
• Визначні постаті УГКЦ ХХ ст.
• Львівський псевдособор 1946 року
• Актуальне інтерв’ю
• Вісник Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
• 2008 - Рік християнського покликання
   Жива історія нескореної Церкви

Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла ІІ в Україну, 27 червня 2001 року, 27 Слуг Божих, які постраждали як мученики за віру, були залічені до лику блаженних.

На цей час розпочато новий беатифікаційний процес нижчевказаних Слуг Божих:


о. Андрій Бандера
о. Йосиф Бучинський
о. Степан Венгринович
о. Михайло Вовчик
о. Августин Волошин
бр. Мар΄ян Галан
о. Микола Галянт
о. Михайло Горечко
о. Омелян Горчинський
о. Йосиф Грицай
о. Анатолій Гургула з дружиною
о. Мартин Мартинюк
о. Рафаїл Хомин
о. Йосиф Завадяк
о. Антоній Казновський
о. Маріян Кашуба
о. Даниїл-Василь Кисілевський
о. Григорій Кметь
о. Степан Книш
о. Петро Кордуба
о. Порфирій-Петро Луцик
о. Петро Мекелита
о. Теодор Німилович з дружиною
о. Павло-Петро Оленський
о. Петро Орос
о. Михайло Осадца
о. Йосиф Осташевський
о. Петро Пастух
о. Антон Ричаківський
о. Іван Розумний
о. Володимир Слюсар
п. Стефанія Тарантюк
о. Іван Татаринський
м. Моніка Теодорович-Полянська
о. Григорій Хамчук
о. Ярослав Чемеринський
о. Степан Чеховський
о. Володимир Чубатий
п. Марія Шведа
о. Йосиф Яримович
о. Микола Косович
єп. Дмитро Яремко
о. Василь Лончина
о. Микола Щепанюк

Кому відома інформація про даних осіб, ласкаво просимо повідомити про це за такою адресою: 79008, м. Львів, пл. Соборна 3а, тел./факс: (0322) 79-84-42, Місія „Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ”

У цьому розділі веб-сторінки УГКЦ розпочинаємо публікувати матеріали про зазначених осіб. Аудіорозповіді про Слуг Божих підготував семінарист Львівської духовної семінарії Святого Духа Павло Дроздяк.

 

Отець Василь Лончина

01.02.1886-21.11.1946

 

Отець Василь Лончина народився 1 лютого 1886 року в с. Дернів біля Кам'янки Струмилової в селянській сім'ї. Початкрву освіту здобував в сусідньому селі Сапіжанка, після чого навчася у львові в німецькій гімназії. Богословські студії здобув у Львівському Університеті. Священичі свячення прийняв у 1912 році після чого працював сотрудником у с. Глиняни. З 1915 по 1945 рік був сотрудником, а згодом і парохом церкви св. Миколая у Львові. Організовує перше у Львові “Братство доброї смерті”. Працює теж в “Українській захоронці”, Т-ві Служниць, “Будучність”, “Т-ві допомоги вдовам і сиротам по священиках”, Дяківськім Тов-ві. За першої і другої більшовицької окупації залишається на своєму місці, не покидаючи пастви. Був прекрасним організатором, дуже люблений своїми парафіянами, надзвичайно лагідної вдачі. Заарештований більшовиками 22 жовтня 1945 року у Львові, а 2 травня 1946 року був вивезений на примусові роботи на Донбас. Отець Василь Лончина був вірний своїм християнським ідеалам і за це загинув 21 листопада 1946 року в с. Макеєвці (шахта Новобутовка).

Аудіорозповідь про о. Василя Лончину >>> (7, 29 МБ; 12 хв. 09 с.)

 

Отець Петро Мекелита

1868-1947

Петро Мекелита народився 13 червня 1868 року в с. Бутини Жовківського району на Львівщині. Виходець із багатодітної селянської родини, був десятою дитиною в сімї. З дитинства виділявся великими здібностями, чим привернув до себе увагу місцевого пароха і дідички – меценатки. Вони, помітиши його непересічність, допомогли йому отримати освіту.

В 1890 році Петро блискуче закінчує Львівську академічну гімназію і поступає на теологічний факультет Львівського університету. Навчаючись в університеті постановив бути священиком-просвітителем. За дороговказ вибрав собі життя і діяльність о.Маркіяна Шашкевича.

3 грудня 1894 року Петро Мекелита був висвячений на священика владикою Юліяном Пелешем.

Спочатку його призначено в с. Сянічок біля м. Сянока, що на Лемківщині, згодом стає деканом Сяніцьким.

Беручи до уваги його енергійність і організаторські здібності, 1920 року о. Петра Мекелиту начначають парохом в м. Стебник, одночасно назначивши його деканом Бориславським.

В 1945 році, після арешту єпископату УГКЦ, починається нагінка за деканами. НКВС найбільше цікавиться особою о. Петра Мекелити, знаючи про беззаперечний авторитет, прагнучи викорастати його у сценарії ліквідації УГКЦ. Його часто викликали в Дрогобицький відділ НКВС, де спочатку улесливо пропонували перейти на православ'я, обіцяючи йому “золоті гори”.

Незважаючи на поважний вік – 77 років, отець часто повертався з допитів змордований фізично та нервово виснажений.

Побачивши, що цю старшу й хворобливу людину не можливо зломити, його 21 червня 1945 року заарештували, звинувативши в антирадянській діяльності. Шість місяців його тримали в Дрогобицькій тюрмі, 29 грудня 1945 року цього достойного отця-декана, вже хворого і немічного, засудили на 10 років тюрми і 5 років заслання з цілковитою конфіскацією майна.

Після суду його ще дев'ять місяців тримали в Дрогобицькій тюрмі, а 23 вересня 1946 року перевезли до пересильної тюрми у Львові.

У Львові отець Петро Мекелита був зразком стійкості та вірності Хритовим ідеалам для молодших священиків, які тоді перебували на львівському пересильному пункті.

30 серпня 1947 року перестало битися полум'яне серце цього мученика за Христову віру.

Аудіорозповідь про о. Петра Мекелиту >>> (5, 4 МБ; 9 хв.)

На початок 


 

Отець Іван Татаринський

 

Іван Татаринський народився 1 липня 1890 року в с. Іванівка Скалатського повіту на Тернопільщині. Батько його Михайло Татаринський був дяком в місцевій церкві, мати Анна займалася дітьми і домашньою господаркою. Родина була велика – десятеро дітей ( сім синів і три дочки). Завдяки наполяганням і і допомозі місцевого пароха батько рішився віддати найстаршого сина на навчання до гімназії.

У 1904 році Іан стає учнем Тернопільської гімназії, в якій навчався до 1910 року, закінчивши шість класів.

У 1910 році батьки продали хату в с. Іванівка і переїхали у Тернопіль, де батько помер 18 липня 1914 року.

Не маючи змоги заплатити за навчання, Іван Татаринський змушений залишити гімназію та йти працювати, щоб заробити на прожиття та заощадити грошей на дальшу науку.

Але доля розпорядилась по-іншому. В 1912 році його забирають до австрійського війська, а з початком Першої світової війни в 1914 році відправляють з піхотним полком, в якому служив, на російський фронт. У 1916 році після перепідготовки його піднесено до звання унтер-офіцера 1 класу і відправлено на італійський фронт, де він воював до лютого 1918 року.

Листопадові події 1918 року застали о. Івана Татаринського в Тернополі, де він перебував у відпустці. Як військовий, зголошується до військової служби де йому присвоєно звання хорунжого. У таборі військовополонених захворів на тиф. Після виздоровлення був звільнений з табору і повернувся додому.

У 1922 р. в 32-річному віці, екстерном здає іспити зрілості в Тернопільській гімназії і поступає вчитися до греко-католицької духовної семінарії у Львові, яку успішно закінчує у 1926 році.

27 лютого 1927 року рукоположений в храмі св. Юрія у Львові. Від березня 1927 року до березня 1929 р. служить парохом в с. Рожнів Брідського повіту а з 10 березня 1929 р. – в с. Гаї Дітковецькі.

У 1940 році о. Іван Татаринський був заарештований і замордований НКВС в Золочівській тюрмі.

Аудіорозповідь про о. Івана Татаринського >>> (4, 5 МБ; 7 хв. 35 с.)

 

Отець Петро Орос

1917-1953

Петро Орос народився 14 липня 1917 року в місті Бір Угорської Республіки, в родині греко-католицького священика Івана Ороса. Втративши батька в 1919 році разом із братом Іваном та мамою, переїхали в с. Березники Свалявського району, де проживав дідусь отець Кирило Раковський.

У 1921 році родина Оросів переїхала в Кекркцькі. В 1926 році, маючи 9 років Петро Орос залишився круглим сиротою – померла мати. Невдовзі Петра забрала на виховання родина о. Сабова із Скотарського.

У 1937 році Петро закінчив гімназію у Хусті і цього ж року вступив до Хустівської Духовної семінарії, яку успішно закінчив у 1941 році.

Свою діяльність, як священик, розпочав у с. В. Ком'яти Виноградівського району. Зрікшись сімейного щастя, о. Петро присв'ятив своє життя на жертовник віри. В 1948 році він був призначений священиком в с. Білки.

З приходом радянської влади на Закарпаття, почалося переслідування греко-католицьких громад. Черга білецького храму прийшла в лютому 1949 року, після чого о. Петро пішов у підпілля. Будучи в підпіллі, не дивлячись на небезпеку бути схопленим енкавеесівцями, продовжував обслуговувати всіх, хто до нього звертався. Повертаючись з Імстичівського монастиря, в якому підпільно відправив Службу Божу, біля мосту на річці Боржаві, вперше пролунали за ним два постріли. Та на цей раз мимо.

Незважаючи на те, що за кожним кроком о. Петра стежили співробітники НКВС, продовжував служити Господу Богу. У ніч з 27 на 28 серпня 1953 року в с. Заріччя два постріли міліціонера обірвали життя мученика, що присвятив себе служінню Богові. Повертаючись із Служби Божої із с. В. Ком'яти до Білок, а потім в с. Заріччя на його дорозі став співробітник НКВС Повшик, який зрадницьки застрелив о. Петра.

Аудіорозповідь про о. Петра Ороса >>> (7, 79 МБ; 13 хв.)

На початок 


 

Отець Йосиф Василь Завадяк

1911-1958

Отець Йосиф Завадяк народився 23 лютого 1911 року в с. Новоселиця у Міжгірському р-ні. Після закінчення народної освіти він навчався в хустській гімназії, а 15 листопада 1927 року вступив до монастиря оо. Василіян. У 1928-1929 рр. проходив новіціят в Мукачеві, а 29 червня 1929 р. склав перші обіти. У 1937 р. закінчив теологічні студії і був рукоположений на Чернечій горі в Мукачеві єпископом Павлом Гойдичем на священика.

У 1939 році о. Завадяка було скеровано до Боронявського монастиря, в якому його вперше було заарештовано мадярським урядом у 1940 р. Після звільнення, у 1942 р. о. Йосиф повертається до Боронявського монастиря, де 1947 або 1948 р. призначений ігуменом. Після закриття монастиря влітку 1948 р. він продовжує своє священиче служіння в с. Діброва для румунських греко-католиків. У цьому селі о. Йосиф був заарештований органами КДБ і кілька місяців перебував у Хустівській в’язниці. У липні 1950 р. отця Завадяка було засуджено на 25 років ув’язнення та каторжних робіт. Своє ув’язнення відбував на шахтах Воркути. У 1956 році його було достроково звільнено за амністією. Цього ж року він повернувся на Закарпаття до м. Хуст де поселився у знайомих. Отець влаштувався на роботу в с. Рокосово на бензоправці карєру. Третього грудня 1958 року на шосейній дорозі при виїзді з Рокосова на о. Йосифа Завадяка, який їхав на велосипеді, було здійснено наїзд вантажним автом. Непритомного його привезли до Хустської лікарні де він помер. Тлінні останки о. Йосифа 12 травня 2000 р. Б. перенесено до Боронявської монастирської церкви.

Аудіорозповідь про о. Йосифа Василя Завадяка >>> (5, 64 МБ; 9 хв. 24 с.)

 

Марія Шведа

1954-1982

Шведа Марія народилася 17 жовтня 1954 року в м. Рудки, Рудківського р-ну, Дрогобицької області. У 1970 році закінчила восьмилітню школу. Після закінчення школи через рік поступила у будівельний технікум в Брюховичах. Не закінчивши навчання пішла працювати на фірму “Прогрес”. Згодом, через деякий час, влаштувалася на працю на завод телеграфної апаратури, де рпцювала до смерті. Кожного дня ходила до римо-католицької катедри і брала участь у Божественній Літургії, інколи по два рази на день. Жила у Львові по вул. Запашній, 6. Померла 29.09 1982 р. від закритої внутрішно-черепної травми після побиття двома мужчинами.

Аудіорозповідь про Марію Шведу >>> (6, 6 МБ; 11 хв. 07 с.)

Далі буде...

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC