Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Людина як Нове Створіння у Христі
• Особа як моральна істота
• Свобода та моральна відповідальність
• Закон Божий як покликання до справжньої свободи
• Роль совісти у моральному житті
• Поняття про гріх
• Вісім голових гріхів
• Статевість і християнське подружжя
• Таїнственний і богословський характер подружньої любови
 Нерозривна подружня єдність
• Подружня плідність у любові
• Захист гідности людського життя та зародження біоетики
• Самогубство
• Смерть во ім’я вищих вартостей
• Смертна кара
• Евтаназія
• Трансплантація органів
• Християнське розуміння держави
   Нерозривна подружня єдність


Нерозривна подружня єдність

160. Любов подружньої пари є творенням і розвитком відносин єдности, яка виключає будь-яке її порушення. «Так що вони вже не двоє, лиш одне тіло» (Мт. 19:6; пор.: Бут. 2:24). «Вони покликані зростати без перерви у своїй спільності через щоденну вірність шлюбній обітниці взаємного цілковитого дару» (48). Ця людська спільність підтверджується, очищується й завершується у Христі через благодать Святого Духа, що уділяється у Святій Тайні Подружжя. Вона поглиблюється через життя спільної віри і через Євхаристію, яку спільно приймає подружжя. «Рівна особиста гідність, яку треба визнати за дружиною і чоловіком у взаємній і повній любові, з усією ясністю виявляє єдність подружжя, підтвер­джену Господом» (49). Полігамія супе­речить цій рівній гідності й подружній любові, що є єдиною і виключною (50).

161. Подружня вірність випливає з вірности Бога Своїй Обітниці і вірности Христа Своїй Церкві. Це таїнство вірности втілюється в подружньому житті. Через це таїнство нерозривність подружжя набирає нового і глибшого змісту.

Може здаватися важким або й неможливим пов'язати себе на все життя з однією людиною. Саме тому дуже важливо пропо­відувати Добру Новину, що Бог нас любить вічною любов'ю, а члени подружжя є співучасниками цієї любови, яка їх піднімає й підтри­мує, і що у своїй вірності вони можуть стати свідками цієї вірної любови Бога. Члени подружжя, які з Божої благодаті свідчать Божу любов, є благом і світлом для свого оточення.

162. Існують, однак, такі обставини, за яких із дуже різних причин подружнє співжиття стає практично неможливим. Проте навіть найважчі обставини нездатні порушити глибоко внутрішнього міжособового подружнього зв'язку. Розрив такого зв'язку, втеча в нове «подружжя» не є розв'язанням виниклої проблеми. За таких важких обставин найкращим розв'язанням є примирення, якщо це можливо. Християнська спільнота покликана допомагати таким особам по-християнськи переживати цю ситуацію у вірності їхньому подружньому зв'язку, який залишається нерозривним (51).

163. Церква, залишаючись вірною слову Ісуса Христа («Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить із нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, — чужоложить» (Мр. 10:11–12)), поважає вибір людини в шлюбі настільки, що не може вважати вільним вибором новий союз. Цивільний шлюб, укла­дений розлученими, не може замінити Таїнства, вираженого у вільному взаємному виборі і благословенні Церкви. Відповідно, ті, що проживають у неблагословенному зв'язку, не можуть отри­мати благословення інших Таїнств, зокрема Сповіді і Євха­ристії. Щоб Сповідь була благословенною, необхідне покаяння через християнське усвідомлення невідповідности гідности укладеного людиною цивільного зв'язку і прийняття нею адекват­ного життє­вого рішення. Проте навіть неготовність вже тепер при­йняти адекватне рішення не повинно створити прірви між розлученими і церковною спільнотою.

164. Священики і вся спільнота повинні опікуватися христи­янами, які живуть у таких умовах, оберігають віру й прагнуть по-христи­янськи виховувати своїх дітей, щоб ті не вважали себе відлу­ченими від Церкви, у житті якої вони, як хрещені, повинні й можуть брати участь. «Необхідно запрошувати їх слухати Слово Боже, бути присут­німи на Службі Божій, витривалими в молитві, давати внески на діла милосердя та діяльність спільноти на захист справедливости, виховувати своїх дітей у християнській вірі, зміцнювати дух покути й виконувати акти покути, щоб так день за днем випрошувати собі Божу благодать» (52).



48. Іван Павло ІІ. Апостольське звернення Familiaris consortio , № 19.

49. ІІ В атиканський С обор. Пастирська конституція Gaudium et Spes , № 49.

50. Іван Павло ІІ. Апостольське звернення Familiaris consortio , № 19.

51. Пор. там само, № 83.

52. Там само, № 84.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC