Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Людина як Нове Створіння у Христі
• Особа як моральна істота
• Свобода та моральна відповідальність
• Закон Божий як покликання до справжньої свободи
• Роль совісти у моральному житті
• Поняття про гріх
• Вісім голових гріхів
• Статевість і християнське подружжя
• Таїнственний і богословський характер подружньої любови
• Нерозривна подружня єдність
 Подружня плідність у любові
• Захист гідности людського життя та зародження біоетики
• Самогубство
• Смерть во ім’я вищих вартостей
• Смертна кара
• Евтаназія
• Трансплантація органів
• Християнське розуміння держави
   Подружня плідність у любові


Подружня плідність у любові

165. «За самою своєю природою установа подружжя і подружня любов спрямовані до народжування й виховання дітей, якими вони немов увінчуються» (53). «Діти є найціннішим даром подружжя і приносять батькам найбільше добра. Сам Господь сказав це: „Не добре чоловікові бути самому” (Бут. 2:18) і „Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою” (Мт. 19:4), бажаючи дати їм особливу участь у Своєму ділі творення; Він благословив чоловіка й дружину, кажучи: „Будьте плідні й множтеся” (Бут. 1:28). Тому справжня подружня любов, взаємна повага і вся сутність сімей­ного життя, яка з цього випливає, прямують до того, щоб, не забуваючи інших цілей подружжя, члени подружжя були налаш­товані до відважної співпраці з любов'ю Творця і Спасителя, Який прагне через них поширювати й збагачувати Свою родину» (54).

166. Подружня єдність між чоловіком і жінкою та нерозривність подружжя ґрунтується на внутрішній духовній єдності осіб, які входять в інтимне сопричастя життя силою Божественної любови. Ця любов є даром Святого Духа. Людська особа є єдністю духа і тіла. У подружжі ця духовна єдність в любові висловлюється також і в тілесний спосіб у статевому співжитті. Таким чином, стате­вий акт , згідно із самою своєю природою, має подвійний характер: єднальний і дітородний . У тілесному вимірі він здійснює єднання в любові подругів, і ця любов спрямована до плідности, до народження нового життя. Тільки таке цілісне пошанування природи подружнього акту робить його цнотливим і чистим. Усяке навмисне заперечення єднального або дітородного виміру статевого акту викривлює його зміст, руйнує цнотливість та чистоту подружнього життя, а тому є гріхом (55).

167. Плідність подружньої любови поширюється на плоди мо­рального, духовного і надприродного життя, що їх батьки через виховання передають своїм дітям. Батьки є головними й першими вихователями своїх дітей (56). У цьому значенні головним завданням подружжя і родини є бути на службі життя (57).

Народження дітей є наслідком поступового усвідомлення того, що нас люблять, подібно, як це відбувається у відкритій родині, спільноті любови, яка набуває здатности тепло приймати друзів, сусідів, перехожого-чужинця. Важливо принаймні стати на шлях викорінення егоїзму. Для подружньої пари, яка знахо­диться на цьому шляху, народження дітей не буде лише наслідком, адже мова йде про той самий шлях, про який говориться в заповіді Божій — плодитися і множитися. Чим більше еротична любов переживає свою істину перетворення в агапічну любов, тим очевиднішою стає повна відкритість подружжя до життя, відмова від розрахунку, і діти (якщо Бог їх дасть) увійдуть у середовище, вже позначене правдивою любов'ю. У такій переспективі оче­видно, що плідності подружньої пари не перешкодить можлива нездатність мати дітей. Така проблематика, хоч дуже болісна, повинна розглядатися з перспективи зрілости агапічної любови, в якій зростає подружня пара, в якій вона відкривається до інших і бере на себе турботу про них.

Подружня пара, якій Бог не дав дітей, може, однак, жити повним подружнім життям у людському й християнському значенні; їхнє подружжя може випромінювати багатство любови, гостинности й жертовности.

168. Плідність є даром Божим, бо подружня любов за своєю приро­дою прагне бути плідною. Дитина не приходить іззовні, щоб долучитися до взаємної любови подружжя; вона з'являється в самому серці цього взаємного дару, є його плодом і здійсненням. Тому Церква, яка «виступає за життя» (58), навчає: «необхідно, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя» (59). «Це на­вчання, багато разів викладене Учитель­­ським Служінням, ґрунтується на нерозривному зв'язку між двома значеннями подружнього акту: поєднання і народження . Цей зв'язок встановлений Богом, і людині не дозволено само­вільно його розривати» (60).

169. Чоловік та жінка виступають як образ Божий, коли, наро­джуючи дітей, стають діяльними сопричасниками творчої сили і батьківства Бога (пор.: Еф. 3:14–15; Мт. 23:9). «У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любови і наче її вираз­никами. Отже, вони повинні виконувати свій обов'язок з усією людською і християнською відповідальністю» (61).

170. Для віруючих людей акт, який веде до народження дитини, набирає ще більшого значення, оскільки він пов'язаний з особли­вою участю Бога-Творця. «В основі кожної людської особистости є закладений творчий акт Бога-Творця: жодна людина не виникає випадково, вона завжди є ціллю творчої Божої любови. Із цієї фунда­­мен­­тальної правди віри і розуму походить те, що здатність до дітородження є вписаною в людську стате­вість,   — це, в найглиб­шому значенні, співпраця із творчою Божою силою. З цього походить, що чоловік і жінка не є ні суддями, ні господарями; вони покликані бути учасниками творчих Божих рішень власне в якості тих, ким вони є в силу здатности до діто­родження і завдяки їй» (62).

171. Особливою відповідальністю у своєму батьківстві та мате­рин­стві подруги повинні керуватися тоді, коли вдаються до регулювання народжуваности . В окремих випадках (63)буває, що чоловік і дружина змушені відтермінувати народження своїх дітей. Однак такий намір не виключає дітонародження взагалі як одного із засадничих благ подружнього життя, тобто не є засобом відмови від батьківства та материнства: «Коли йдеться про узгодження подружньої любови з відповідальністю життя, мораль поведінки залежить не лише від щирости наміру і від оцінки мотивів; вона повинна визначатися об'єктивними критеріями, які випливають із самої природи людини та її вчинків, які зберігають у контексті правдивої любови цілісне значення взаємообдаровування себе і народження людини; це можливо тільки, якщо подружня добро­чесність практикується щирим серцем» (64).

«Тільки захищаючи ці два істотні аспекти — єднання й на­родження   — подружній акт нерозривно зберігає своє значення взаємної і справжньої любови і своє спрямування до найвищого покликання людини до батьківства» (65).

172. Своє право на відповідальне батьківство та материнство подруги можуть здійснювати за допомогою періодичної стрима­ности і застосування методів регулювання народжуваности, які ґрунтуються на вмілому використанні періодів неплідности жіночого організму (66), що належить до панування людської особи над природою, до якого покликав Господь, наділивши гідністю свого образу. Тільки в такому випадку подружнє співжиття залишається чистим, оскільки істинна любов, яка прагне плідности, є гідно пошанованою у своєму тілесному вимірі і не вимагає штучного позбавлення його природної плідности.

173. «Природному значенню подружнього акту, яке виражає цілко­вите взаємовіддання подругів, контрацепція протиставляє об'єктивно протилежне значення, в якому не йдеться про ціл­ковите віддання себе іншому. Звідси походять не лише конкрет­на й активна відмова від особистої відповідальности за життя, а й фальшування внутрішньої правди подружньої любови, яка покликана бути цілковитим даром для особи. Ця антропологічна й моральна розбіжність між контрацепцією і використанням ритмів неплідности відображає дві непримиренні між собою концепції особи і людських сексуальних стосунків» (67).



53 ІІ Ватиканський Собор. Пастирська конституція Gaudium et Spes , № 48.

54 Там само, № 50.

55 Пор.: Павло VI . Енцикліка Humanae vitae , № 12.

56 ІІ В атиканський Собор. Декларація Gravissimum educationis , № 3.

57 Іван Павло ІІ . Апостольське звернення Familiaris consortio , № 28.

58 Там само, № 30.

59 Павло VI. Енцикліка Humanae vitae , № 11.

60 Там само, № 12.

61 ІІ Ватиканський Собор. Пастирська конституція Gaudium et Spes, № 50.

62 Giovanni Paolo II. Discorso ai sacerdoti partecipanti ad un seminario di studio su la procreazione responsabile (17.09.1983) // Insegnamenti di Giovanni Paolo II , т . 6, част . 2, c . 561–564.

63 Там само.

64 ІІ Ватиканський Собор. Пастирська конституція Gaudium et Spes, № 51.

65 Павло VI. Енцикліка Humanae vitae, № 12; пор.: Катехизм Католицької Церкви , № 2369.

66 Павло VI. Енцикліка Humanae vitae, № 16.

67 Іван Пало ІІ. Апостольське звернення Familiaris consortio, № 32; пор.: Катехизм Католицької Церкви , № 2370.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC