Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Проблема штучного запліднення
 Клонування
• Проблема аборту
• Проблема контрацепції
• Природне планування сім'ї
   Клонування


Клонування

188. Клонування — це метод розмноження статевороздільних істот (тварин та людей), за допомогою якого у безстатевий спосіб можна отримати новий організм, який буде генетично ідентичним до організму, який мається на меті клонувати. Слово «клонування» походить від грецького слова klwvn , що означає «галузка», «брунь­ка» і спочатку вживалося для окреслення вегетативної репро­дукції рослин. Клонування є відомим явищем у рослинному світі. Перші спроби клонування тварин з'явилися у 30-х роках 20 століття. Велику роль у цьому зіграв технічний прогрес у сфері молеку­лярної біології, генетики і штучного запліднення. Новий етап у клонуванні визначають експерименти шотландських учених, які завершилися народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це досягнення відкриває шлях до клонування людини.

Найчастіше на захист клонування подаються такі аргументи: реалізація «права» батьків на потомство саме таке, яке вони хотіли б мати (вибір статі, характерних рис), можливість продукції підмін­ної особи, створення «армії клонів» придатних для певних воєнних дій. Клонування — це також можливість створення «банку органів» для трансплантації.

Існують два різні шляхи, за допомогою яких можна досягнути клонування.

1. Перенесення ядра клітини суб'єкта, якого хочуть клонувати (дублювати). Ядро вводять у запліднену або незапліднену яйце­клітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму, що дозволяє «відтворити» генетично ідентичний організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи) і злиття клітини, з якої береться ядро, з указаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричному шоку, що використовується для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять у матку жінки.

2. Розщеплення ембріонів, тобто штучне проведення природ­ного процесу формування ідентичних близнюків (або монозигот), який полягає у мікрохірургічному поділі ембріо­нальних клітин на перших стадіях їхнього розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. Після цього розділені організми здатні незалежно розвиватися завдяки клітинній поліпотенції — властивості однієї клітини давати початок різним тканинам, що формують організм.

Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року визнає клонування серйозним порушенням фундаментальних прав людини, що суперечить принципові рівности людських істот, оскільки допускає расову та евгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини й веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є забороненим на юридич­ному рівні. Без сумніву, Католицька Церква засуджує клонування. Моральна оцінка цього явища міститься в Інструкції Donum vitae (1987), а також у документі Папської Академії «За життя», який називається Роздуми про клонування (1997).

Аргументи проти клонування людини коротко можна сформу­лювати так:

1) клонування порушує людську гідність, зводить людське життя до рівня «біологічного матеріалу»;

2) воно відділяє сферу дітородження (прокреації) від правди­вого людського контексту подружнього акту;

3) засвідчує брак поваги для людських ембріонів, які будуть знищені, щоб успішно могла відбутися репродукція цього типу (так, при клонуванні вівці Доллі було здійснено 277 спроб, 8 з них доведено до ембріональної стадії, в результаті чого народилася тільки одна вівця);

4) клонування — це радикальна маніпуляція розмноженням людини, при якій порушуються особові відносини між батьками та дітьми, що може призвести до зникнення поняття сім'ї та сімей­них стосунків;

5) клонування є недопустимим з огляду на гідність клоно­ваної особи. Кожна людина має право на свою унікальність та неповторність. Її тіло та генотип також є інтегральним елементом гідности й унікальности, тоді як клонована істота — це завжди «копія» когось іншого, що може призвести до втрати власної ідентичности, до відчуття меншовартости;

6) клонування породжує небезпеку суспільної маніпуляції в евгенічному напрямку, вибору «генетично кращих» людей;

7) створення «клонів» живих осіб виключно як джерела для трансплантації органів є зведенням людини до рівня предмету вжитку, що цілковито недопустимо з точки зору християнського персоналізму.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC