Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Людина як Нове Створіння у Христі
• Особа як моральна істота
• Свобода та моральна відповідальність
• Закон Божий як покликання до справжньої свободи
• Роль совісти у моральному житті
• Поняття про гріх
• Вісім голових гріхів
• Статевість і християнське подружжя
• Таїнственний і богословський характер подружньої любови
• Нерозривна подружня єдність
• Подружня плідність у любові
• Захист гідности людського життя та зародження біоетики
 Самогубство
• Смерть во ім’я вищих вартостей
• Смертна кара
• Евтаназія
• Трансплантація органів
• Християнське розуміння держави
   Самогубство


Самогубство

213. Самогубство є однією з вічних проблем людства, оскільки вона існує практично стільки ж, скільки існує на Землі людина. Як вважають дослідники, це явище є суто антропологічним i не може вважатися явищем новітньої цивілізації. Одні з найперших відомих в історії людства самогубств — це самогубства дітей і людей похилого віку серед первісних племен у голодні роки. Протягом історії людства змінювалися й ускладнювалися причини і способи самогубства. Зростання кількости самогубств спостерігаємо і в даний час.

214. Самогубство — це свідоме самостійне позбавлення себе життя, спричинене своєю безпосередньою, наміреною і бажаною дією.

У більшості випадків факторами, які спричиняють само­губство, є самотність, відчуття непотрібности, брак відносин як на соціяльному, так і на емоційному рівні. Це пояснює і той факт, що переважна більшість самогубств скоюється вдівцями, розлученими та одинокими особами, і навпаки, захисним фактором у цих випадках є присутність дітей і турбота про них.

215. Християнська мораль не обмежується лише засудженням самогубств, виходячи із загальних принципів, але уважно вивчає причини, які спонукають та штовхають людину переступити межу свого життя. Щоб перешкодити цьому нищівному крокові власного життя, існують три особливі завдання морального запобігання самогубству:

• необхідно зрозуміти стан душі людини, яка вирішує добровільно накласти на себе руки, для того щоб уникнути абстрактних моральних суджень у конкретних ситуаціях;

• зобов'язати всіх — як окремих осіб, так і суспільство зага­лом   — запобігати усім можливим причинам, які можуть наштов­хнути особу на позбавлення себе життя, намагатися бути близько до людини, яка переживає тривожний стан і є розчаро­ваною;

• нагадувати всім християнам та людям доброї волі, що віра в Бога може допомогти подолати негаразди та труднощі і завжди пропонує нові заклики та нові надії кожному, хто почувається пригніченим.

216. «Людина не має права розпоряджатися своїм життям. Так як воїн не має права покинути призначеного йому становища, а коли самовільно його покидає, вважається дезертиром, так само дезертиром є та людина, яка покидає свої обов'язки разом зі становищем, на яке її поставило Боже Провидіння» (101).

217. Християнська традиція виробила свою позицію стосовно самогубства, беручи до уваги людський досвід (філософський та юридичний) та Боже Об'явлення:

• по-перше, самогубство вважається нераціональним, тому що суперечить природній схильності людини до самозбереження;

• по-друге, самогубство, як і вбивство, суперечить володінню Бога над людським життям, а також переконанню в тому, що кожне життя має сенс і значення настільки, наскільки воно є вірною відповіддю на покликання Бога.

218. Кожна людина має право на свободу і право на особисту організацію власного існування, але сам факт жити-своїм-життям не є об'єктивним вибором людини, бо як жоден з нас не може самостійно увійти в це життя, а тільки є до нього покли­каний, так само ніхто не може його залишити, не почувши відпо­відного поклику. Для віруючої особи є принаймні дві важливі причини, щоб жити — свідчення та молитва. Продовжуючи жити навіть за найтяжчих та найгіркіших умов, християнин засвідчує перед Богом-Отцем свою віру. Якщо християнин не може допо­могти ближньому своєю діяльністю, він спроможний дати йому багато своєю молитвою та непохитним свідченням віри і через них виразити всю свою любов до ближнього.

219. У більшості випадків особи, які вдаються до самогубства, часто зустрічаються у своєму житті із зовнішніми та внутрішніми труднощами, яких не здатні перенести. Такі особи перебувають у ситуації, в якій бажання жити зіштовхується з неможливістю продовжувати життя за певних умов.

Традиційно самогубство сприймалося як важка провина (форма вбивства), і Церква відмовляла самогубцеві у релігійному похованні (яке вважалося честю, належною для моральної цілі християнина). Сьогодні самогубство розглядається інакше. Передусім прагнуть з'ясувати правдиву інформацію про сутність важкости цього акту. Зокрема, якщо особа мала розумовий розлад, який перешкодив розв'язанню життєвих проблем, їй не зарахо­вують провини. І коли цей патологічний стан визнається церков­ним авторитетом, тоді дозволяють християнський похорон (102).



101 Андрей Шептицький. Не убий: Пастирське послання (Львів, 21 лист. 1942) // Митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. Документи і матеріали, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. Львів 1998, с. 259.

102 Ж.-М. Обер. Моральне богослов'я. Львів 1997, с. 203.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC