Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Державна влада
• Права та обов’язки державної влади
• Межі державної влади і право народу чинити опір
• Моральна відповідальність за державу
 Політичний устрій
• Любов до батьківщини
• Любов до рідного народу та його культури
   Політичний устрій


Політичний устрій

324. До істотних елементів політичної спільноти, якою є держава, належить влада. Спосіб використання влади вирішує форму політичного устрою держави, а також визначає економічну модель. Отже, устрій — це система влади в державі, обсяг концентрації влади і форма її виконання.

Критеріями демократичности в державах із парламентарним устроєм є також система виборів (рівні, універсальні, тайні, безпо­середні, пропорційні) і, звичайно, чесний спосіб їх прове­дення.

 

Демократія і християнські вартості

325. Після падіння комуністичного тоталітаризму спостерігаємо домінування демократичних систем, які проявляють турботу про людину та її права. Країни з комуністичним минулим реформують свої політичні системи, обираючи демократичний шлях розвитку. Навіть у країнах, де віддавна діє демократична форма уряду, не завжди шануються головні моральні цінності. Церква стає на бік справжньої, здорової й опертої на людські вартості демократії, яка повинна ґрунтуватися на моральному праві (166).

324. Церква цінує демократію як систему, яка забезпечує участь громадян у політичних рішеннях, а також гарантує можливість їх вибору та контролю над власним урядом. Але демократія не може сприяти виникненню вузьких керівних груп, які для власної користи та ідеологічних цілей присвоюють собі владу в державі. Автентична демократія є можливою лише на основі правдивої концепції людської особи. Щоб користати з демократії, люди повинні бути відповідно вихованими для цього, формуючись у християнському дусі, творячи структури участи та співвідпо­відаль­ности.

Однак демократія не є ідеальним вирішенням проблеми політичного устрою. Навіть у демократичних державах існують яскраві протилежності між формальним визнанням свободи та прав людини і різними проявами несправедливости й суспільної дискримінації, зокрема, коли постулати свободи не поєднані з постулатами етичної відповідальности.

У своєму вченні Церква підкреслює тісний зв'язок між демо­кратією та правдою, вартостями й правами людини. Без цього демократія не буде автентичною або навіть може виродитися у власну протилежність.

Наголошуючи на ознаках християнської демократії, митро­полит Андрей Шептицький цитує слова папи Лева ХІІІ: «Якщо ваша демократія буде християнська, вона запевнить батьківщині мир, добробут і щастя. І навпаки, коли віддасться революції та соціялізмові, коли обманена шаленими ілюзіями, кинеться на ревіндикації, що нищать основні закони, на які спирається кожен громадський порядок, наслідком такої демократії для самих робітників буде неволя, нужда і руїна» (167).

327. «У зв'язку з цим треба зауважити, що в ситуації, в якій не існує жодна остаточна правда, яка була б провідною для політичної діяльности і надавала б їй напрямок, ідеї та переконання, які ставить собі влада дуже легко вчинити знаряддям для осягнення цілей. Історія вчить, що демократія без вартостей легко перетво­рюється в явний або прихований тоталітаризм» (168).

Коли у сфері політики не шануються такі засади, як

 чесність у стосунках між керуючими і підлеглими;

 прозорість праці громадської адміністрації;

 неупередженість і об'єктивність у розв'язанні громадських справ;

 пошана прав учасників протилежних політичних партій;

 справедливе і чесне використання суспільних грошей;

 відкинення негідних методів здобуття, утримання та поширення влади,

тоді занепадає сам фундамент політичного співіснування, а через відсутність етичної основи всьому суспільному життю загрожує велика небезпека (169).

328. Релятивістична демократія не може забезпечити тривалого миру, бо мірилом миру є такі вартості, як пошана гідности кожної людини та солідарність між усіма людьми. Там, де демо­кратія служить інтересам сильніших тільки через те, що вони вміють ефективніше впливати на механізм влади, вона залишається лише порожнім звуком (170). До найголовніших прав слід зарахувати насамперед право на життя від моменту зачаття, право на життя в сім'ї, на інтегральний розвиток, на пізнання правди, на працю, на здобуття засобів для забезпечення себе та близьких, на вільний вибір життєвого шляху, на виховання дітей. Джерелом і синтезом цих прав є, в певному сенсі, релігійна свобода (право на життя в правді власної віри і згідно з трансцендентною гідністю власної особи).

329. Церква ставить такі вимоги до демократії:

 демократія повинна спиратися на інтегральну концепцію людської особи;

 моральні норми — солідний фундамент і тривала гарантія справедливого і мирного співжиття людей;

 демократія не повинна бути метою, а тільки засобом (171);

 позитивний державний закон має спиратися на Божий закон і не може суперечити природному праву;

•  якщо в демократичних суспільствах надають правовий статус зв'язкам гомосексуалістів, узаконюють евтаназію, то все це поширює «цивілізацію смерти»;

•  християнські політики не можуть втрачати розсудливість, повинні слухатися свого сумління, давати свідчення своєї віри там, куди їх посилає Господь;

•  повага до засади допоміжности, пов'язаної з вільною та відповідальною участю всіх громадян у громадських справах;

•  демократія часто поєднується з вільним ринком (де найвищим законом є правило максимальної користи та усунення всіх, хто непристосований до логіки ринку); між логікою ринку і логікою демократії існує виразна протилежність: демократія спирається на ідею рівности, а вільний ринок оцінює людину тільки за її продуктивністю та споживанням. Тут потрібна культура, моральні норми, цінності, без яких не можна досягнути успіху в жодному суспільстві (172).

330. Схвалення демократії не означає визнання західної її моделі ідеальною формою устрою та зразком для посткомуністичних суспільств. Іван Павло ІІ наголошує на деяких моментах, які неприпустимі в демократичному суспільстві, що вшановує всі права людини (173):

•   «скандал абортів»;

•   «бідність, негідна людської особи»;

•   убогість так званих «другорядних» груп населення та людей похилого віку;

•   скрутна ситуація емігрантів.

Серед вартостей, які повинні шануватися й плекатися — чесність, справедливість, взаємоповага, працьовитість, правда, турбота про спільне благо, які мають стати метою і критерієм політичного життя. Суспільне життя, яке не спирається на фундамент вартости і норми, буде нестабільним, прямуватиме до суспільного беззаконня. Базування на оцінках, залежних від змінних ситуацій та суб'єктивного досвіду, веде до морального релятивізму, до стирання межі між добром і злом. Багато теоретиків суспільного життя і політиків підкреслюють, що демократичне суспільство для свого існування і розвитку потребує моральних вартостей, яких саме із себе не може витворити. Воно повинно робити все, щоб ці вартості засвоювати і захищати.



166 Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium vitae, № 70.

167 Митр. Андрей Шептицький. Як будувати Рідну Хату… Львів 2003, с.   16.

168 Іван Павло ІІ. Енцикліка Centesimus annus, № 46.

169 Іван Павло ІІ. Енцикліка Veritatis splendor, № 101.

170 Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium vitae, № 70.

171 Там само.

172 Пор.: Павло VI . Енцикліка Populorum progressio, № 14; Іван Павло ІІ. Енцикліка Sollicitudo rei socialis, № 30.

173 Іван Павло ІІ. Енцикліка Centesimus annus, № 47.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC