Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• 01.01.2008
• 02.01.2008
• 03.01.2008
• 04.01.2008
• 05.01.2008
• 06.01.2008
• 07.01.2008
• 08.01.2008
• 09.01.2008
• 10.01.2008
• 11.01.2008
• 12.01.2008
• 13.01.2008
• 14.01.2008
• 15.01.2008
• 16.01.2008
• 17.01.2008
• 18.01.2008
• 19.01.2008
• 20.01.2008
• 21.01.2008
• 22.01.2008
• 23.01.2008
• 24.01.2008
• 25.01.2008
• 26.01.2008
• 27.01.2008
• 28.01.2008
• 29.01.2008
• 30.01.2008
 31.01.2008
   31.01.2008

31 січня 2008 року


Свв. архиєп. Олександрійських Атанасія і Кирила.



Святий Атанасій Великий

Святий Атанасій Великий народився 297 року в єгипетській Олександрії. У 15 років він став церковним читцем, а у 21 рік вже був дияконом і писарем патріарха Олександра. У 325 році Атанасій був присутній на славному Вселенському Соборі в Нікеї, хоча ще й не мав права голосу. Після смерті у 328 році патріарха Олександра його наступником став Атанасій.

Все своє життя він активно боровся з аріянізмом і п'ять разів відбував заслання за те, що відважно обороняв вчення про божество Ісуса Христа і протистояв фальшивому вченню єретика Арія. Написав багато листів і творів, спрямованих проти аріян, зокрема "Історія аріян для ченців" і "Три головні аргументи проти аріян".

Помер Атанасій Великий 373 року. Його святі мощі перенесли з Олександрії до Царгорода, а опісля до Венеції.

Святий Кирило Олександрійський

Святитель Кирило, архиєпископ Олександрійський, видатний борець за православ'я і великий вчитель Церкви, походив із знатної і благочестивої християнської сім'ї. Він вивчив світські науки, у тому числі і філософію, але якнайбільше прагнув глибшого пізнання Святого Письма і істин християнської віри. В юності святий Кирило вступив у скит святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Теофіл (385 - 412) висвятив його на диякона, зарахував до клиру і, бачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.

По смерті Патріарха Теофіла святий Кирило одностайно був вибраний на патріарший престол Олександрійської Церкви і очолив боротьбу із єресю Новаціана, що розповсюдилася в Олександрії. Він вчив, що християни, які відпали під час гонінь від Церкви, не можуть бути знову нею прийняті.

Помер святитель Кирило в 444 році, залишивши багато творів. Особливо слід відзначити Тлумачення на Євангелія від Луки, від Івана, Послання апостола Павла до Коринтян і Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361 - 363). Величезне значення мають п'ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю, під назвою "Скарб", написана проти Арія і Евномія, і два догматичні твори про Пресвяту Трійцю, у яких подано точний виклад вчення Церкви про походження Святого Духа.

На початок 



Соборне послання ап. Якова 1, 19-27

Улюблені, хай кожна людина буде скора до слухання, а повільна до говорення, непокваплива до гніву, бо гнів людини не творить Божої справедливости. Тому, відкинувши всяку нечисть та рештки злоби, прийміть в тихості посаджене слово, що може спасти ваші душі. Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, обманюючи самі себе. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає в дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на себе самого, відійшов, і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи і в ньому перебуває, не як слухає забудько, а як виконавець діла, той щасливий у своїм ділі. Коли хтось собі уявляє, що він побожний, а не стримує язика, той лиш обманює своє серце, його віра пуста. Чиста і перед Богом Отцем безплямна віра ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхньому горю і чистим серцем берегти себе від світу.

На початок 



Євангеліє від Марка 10, 17-27

В той час, як вирушив Ісус у дорогу, прибіг один, упав перед Ним навколішки і почав питати: Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? Ісус озвавсь до нього: Чому Мене звеш добрим? Ніхто не добрий, хіба один Бог. Заповіді знаєш: не вбивай, не чужолож, не кради, не свідчи неправдиво, не кривдь, шануй батька і матір. Той у відповідь мовив до Нього: Учителю, все це я зберіг змалку. Тоді Ісус, глянувши на нього, полюбив його і сказав йому: Одного ще тобі бракує: піди, продай усе, що маєш, роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді приходи, візьми хрест і йди слідом за Мною. Той, засмучений тим словом, відійшов вельми зажурений, мав бо великі багатства. Ісус, глянувши навколо, сказав до Своїх учнів: Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в Царство Боже! Учні були здивовані цими словами. Тоді Ісус знову заговорив до них кажучи: Діти, як тяжко тим, що покладаються на багатства, увійти в Царство Боже. Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. Дивувалися вони ще більше і один до одного казали: Хто ж тоді може спастися? Ісус, глянувши на них, мовив: У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо.

На початок 



Легенда про співучих монахів

Багато - багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом:

– Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості?

Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, – може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.)

Монахи подякували Богові за двері і тішилися, що тепер мають те, що можна відчинити, коли, наприклад, хтось заблукає і буде шукати притулку. Двері приносили їм таку ж радість, як і сонце, чиста вода, ясний місяць. Старі монахи виспівували свою вдячність далеко–далеко в глибині лісу. Однак, оскільки були лише людьми, та ще й у похилому віці, тембр їх голосів гіршав, а озлобленому світові почали перешкоджати похвальні пісні, бо порушували його приємність, достаток і радість.

– Коли ці брати, врешті, припинять, – злословили ліниві, – бо будять нас зі сну.

– Шкодить апетиту, – скаржилися ненажери.

– Це немов похоронний дзвін, – говорили злочинці.

– Цей скрип просто пробирає до мозку кісток, – говорили безбожники.

– Навіть якщо не пронизує, однак фальшивлять страшенно, змилуйся Боже, – думали інші.

І це, на жаль, була єдина правда в усій цій балаканині. Прекрасні старці фальшивили немилосердно. Напевно, знаходили для себе якесь виправдання. Деякі з них недочували і, побоюючись, що можуть не встигнути за іншими, завжди на кілька тактів забігали вперед. Інші, вже впродовж багатьох років, не могли визначити, який у них голос – тенор, баритон, чи бас, отож кожен співав, як міг. Крім того, був ще один брат, котрий видобував з горла тільки один низький тон і з ентузіазмом вставляв його всюди куди тільки міг.

– Шановний брат Лаврентій гуде, немов ґедзь, – вже віддавна скаржився соловейко в лісі.

– А брат Боніфатій ні на гріш не має слуху, – вставляв дрізд.

– Це виття, – повторював поважний снігур.

І птахи, до котрих колись промовляв святий Франциск, ховали свої голівки під крила, щоб не чути пісень, які лунали в лісі і прославляли Бога. Монахи швидко зрозуміли красномовне мовчання птахів. Воно вразило їх сильніше, ніж голосні закиди людей. Незважаючи на це, вони не переставали з усією покорою хвалити Бога за допомогою тих скромних засобів, які мали в своєму розпорядженні.

Надійшло Різдво. Увесь ліс виглядав як одна біла каплиця, в якій зимове сонце променилося ясними зірочками свічок на повислих бурульках. У той святвечір брати молилися до пізньої ночі, а коли встали, щоб почати співати, хтось постукав у двері.

– Увійдіть, будь ласка! – запросили брати хором і відчинили двері. На порозі стояв замерзлий молодий чоловік, він просив хліба і притулку. Брати прийняли його так, немов приймали посланця Божого.

Молодик скуштував усе, чим його пригощали, їв усе, що можна було їсти, і дякував їм за врятоване життя. Розповів, як він, молодий співак, мусив тікати темною морозною ніччю з князівського палацу, аби укритися від переслідування ворогів, котрі заздрили прихильності князя до нього.

– Співак, справжній співак серед нас, – тішилися добрі брати.

– От, нарешті, буде всеношна! – радів брат Лаврентій. – Всі змушені будуть слухати.

– Так і сталося. Хлопець співав так, як ще ніколи не співали в цьому лісі, так чудово, що луки, поля і села перетворилися на слух. Жоден з братів не розімкнув уста того вечора. В глибокому зосередженні поскладали руки, і сльози зворушення спливали по їх зморшкуватих обличчях.

Небо теж ніби наблизилось до них, щоб слухати цей прекрасний спів у Різдвяну ніч. Від усього серця монахи поблагословили молодого співака, а той був так цим зворушений, що вирішив ще на один день залишитися і піти разом з ними до каплиці в селі.

Ще не розвиднілося, як вони вирушили на ранкову Службу Божу. Із темряви з'являлися, мов привиди, постаті селян, котрі поспішали зі своїх сіл до каплиці. Коли ченці хотіли відчинити двері до каплиці, їх обличчя освітило ясне, немов блискавиця, світло. Було воно таке яскраве, що в першу хвилину мусили замружити очі. В ясній величі перед ними стояв ангел, і коли, нарешті, ченці вже змогли дивитися, вони помітили його дуже сумний погляд.

– Що сталося з шановними братами, – лагідно запитав, – що в ніч Різдва ми залишилися без вашого прекрасного співу?

Великий, осяйний ангел кілька разів мусив повторити своє питання, перш ніж брати зрозуміли, що воно звернене до них.

– Ми – і прекрасний спів! Брате небесний, перепрошуємо, але хіба йдеться про нас? Ми фальшуємо, це всім відомо, – відповіли йому злагодженим хором.

– Я гуду, мов ґедзь, – поскаржився брат Лаврентій.

– А я не маю слуху, – сказав брат Боніфатій.

– А в мене пропадає голос, – зітхнув третій.

Ангел похитав головою.

– Ми там, нагорі, чуємо тільки прекрасний хвалебний гімн, що долинає з глибини ваших сердець, а вчорашнього благословенного вечора лишилися без нього.

– За нас співав співак, обдарований великим талантом. Хіба не чути було його чудового співу?

– Ні, – мовив замислено ангел, – навіть найчудовіший голос не долине до нас, якщо не забуде про себе і не буде натхнений Божою любов'ю. Ангел зник, усі стали на коліна на порозі каплиці, а співак, котрий нічого не бачив і не чув, лише помітив зворушення монахів, попросив, щоб йому розповіли, що сталося, – а почувши, опустив голову.

– Моліться за мене, преподобні брати, щоб мій голос також одного дня сподобився знайти дорогу до неба, – попросив шанобливо і відійшов на самоту, щоб служити тільки Богові, в покорі і любові. А співочі ченці аж до смерті співали свої гімни, які величали Бога. Останній з них, брат Лаврентій, ще співав на смертному ложі своїм чудовим тоном:

– Нехай буде благословенний Господь, котрий ласкаво схиляється над кожною піснею, що лине від чистого серця і з доброї волі. Амінь.


Ренцо Пеццані, "Християнські легенди" - Свічадо, 2000

На початок 



Прохання про молитву

З 9 грудня 2003 року на цьому місці у "Покутті" Ви можете подати своє прохання про молитву. А ми передамо його сестрам-монахиням Української Греко-Католицької Церкви, які будуть молитися у Вашому намірі. Якщо Ви не заперечуватимете, прохання буде активізоване тут (тільки текст прохання, без вказівки імені та прізвища того, хто просить про молитву).

Запрошуємо відвідувачів нашої сторінки до спільної молитви, адже Господь наш Ісус Христос сказав: "Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них" (Мт. 18, 20), - а також: "Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам" (Мт. 7, 7). Як відомо, молитви є різні (одна триває декілька хвилин і інша - лічені секунди), тому просимо про таку молитву, яку матимете змогу промовити.

Просимо помолитися

- за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького) та Ісповідника віри Патріарха Йосифа (Сліпого);
- за благословення для Святослава і його швидке одужання після важкої аварії;
- за благословення для Андрія та Оксани, за мир злагоду і любов у їхній сім'ї і щоб Господь Бог подарував їм дитину;
- за благословення для Андрія, Лесі та Юлії і, щоб Господь допоміг їм подолали ту складну ситуацію, в якій вони опинилися;
- за упокій душі Назарія;
- за здоров'я та ласки Божі для Марічки;
- за упокій Петра, Юстини, Миколи, Василя, Кулини, Миколи, Івана, Матрони;
- за упокій Михайла, Марії, Тетяни, Анни, Петра, Станіслава, Данила, Меланки, Стефи, Михайла, Гриня, Василя, Йосифа;
- за упокій Михайла, Марії, Миколи, Людмили, Валентини, Антона, Єфросинії, Олексія, Семена, Єви;
- за упокій Василя, Емілії, Богдана, Лідії, Віктора, Михайла, Наталії, Зінаїди, Михайла, Миколи, Миколи.



У зв'язку з неполадками в роботі форми для надсилання прохань про молитву, просимо надсилати свої прохання безпосередньо на електронну адресу: press@ugcc.org.ua

Якщо Ви бажаєте залишити своє прохання, то просимо заповнити нижчеподану форму (формулювання прохання має бути чітким і лаконічним).

Ваше ім'я та прізвище:
         
Ваша ел. адреса (e-mail):
         
Текст прохання:
         
                         

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC