Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Відомості про становище Греко-Католицької Церкви в західних областях України
 Арешти ієрархії УГКЦ у 1945 році
• Про перебіг Львівського псевдособору
• Постанова так званого Львівського собору 1946 р. щодо ліквідації Берестейської унії 1596 року
• Доповідна голови Ради в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР з приводу ліквідації унії в УРСР
• Спогади про псевдособор його учасників та очевидців
   Арешти ієрархії УГКЦ у 1945 році

Арешти ієрархії УГКЦ
(із книжки Богдана Буцюрківа \"Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)\", яку опублікував Інститут історії Церкви УКУ)

... Органи держбезпеки встановили постійний нагляд за собором Св. Юра, митропо­личими палатами та прилеглими до них будівлями(1). Стало очевидним, що арешт греко-католицьких єрархів є лише питанням часу - кількох днів або навіть годин. Відчуваючи небезпеку, митрополит Йосиф закликав до себе єпископів Микиту (Будку) і Миколая (Чарнецького), архимандрита Климентія (Шептицького) і віце-провінціяла отців редемптористів Йосифа де Вохта(2) та призначив їх адміністраторами Львівської архиєпархії на випадок, якщо він сам з якихось причин не зможе здійснювати уряд(3).

Вранці 11 квітня 1945 р. весь святоюрський комплекс оточив кордон міліції, щоб ізолювати його мешканців і не допустити вивезення документації та цінностей(4). Увечері того ж дня велика група офіцерів держбезпеки уві­йшла до митрополичих палат. Йосифу (Сліпому) пред\'явили ордер на арешт (5), і після особистого обшуку відправили до в\'язниці НКДБ на вул. Лонцького. Вранці митрополита під конвоєм потягом перевезли до центральної в\'язниці у Києві на вул. Короленка (6). Єпископів Будку і Чарнецького(7), а також кіль­кох інших відомих священиків заарештували того ж дня - 11 квітня - та спровадили до Києва. Три дні - від 12 до 14 квітня - тривав ретельний обшук на Святоюрській горі: в митрополичих палатах, помешканнях священиків, соборі та крипті, приміщеннях архиєпархіяльної та парафіяльної канцелярії, прилеглих будівлях (8). Конфісковано митрополичий архів та бібліотеку по­кійного митрополита Андрея. Станом на 21 квітня 1945 р. органами НКДБ у Львівській області заарештували 33 осіб: митрополита, 2 єпископів, 20 свя­щеників, 2 деканів, 3 семінаристів і 5 мирян(9). Одночасно кадебісти провели обшуки в Богословській академії, семінарії, дяківській школі - всі ці на­вчальні заклади відразу ж закрили. Органи держбезпеки затримали 159 студентів і відправили їх до призовних пунктів місцевих військкоматів(10).

У Станіславі 11 квітня НКДБ заарештувало сімдесятивосьмирічного єпископа-ординарія Григорія (Хомишина) та його помічника владику Івана (Лятишевського); обох відправили до в\'язниці - спочатку до Львова, а потім до Києва (11). Того ж дня ув\'язнили й ректора єпархіяльної семінарії о. Авксентія Бойчука, якого тримали у Станіславській тюрмі, де слідчі жорстоко катували його (12).

Після арешту митрополита Йосифа і єпископів, члени митрополичої капітули обрали на своєму зібранні о. Омеляна Ґорчинського, пароха собору Св. Юра, капітулярним вікарієм. У відповідь влада протягом наступного тижня заарештувала всіх крилошан. Після допитів їх, щоправда, відпустили, окрім о. Ґорчинського(13). Є свідчення, що згодом крилошани таємно обрали новим капітулярним вікарієм канцлера митрополичого ординаріяту о. Ми­колу Ґалянта(14).

У Станіславській єпархії від травня 1945 р. уряд вікарія виконував ігумен василіянського монастиря Григорій (Володимир) Балагурак (15). За допомогою ігумена оо. редемптористів Романа Бахталовського йому вдавалося таємно керувати єпархіяльним життям і навіть нелегально підтримувати зв\'язок із Римом, доки їх обидвох не кинули до в\'язниці(16).

У приєднаній до Радянського Союзу частині Перемиської єпархії НКДБ заарештувало генерального вікарія для Дрогобицької области о. Михайла Мельника. Говорили, що він не витримав катувань у тюрмі і дав згоду спів­працювати з владою у створенні Ініціятивної групи для «возз\'єднання» УГКЦ із Православною Церквою(17). У Сокалі ув\'язнили генерального вікарія для Львівської области о. Миколу Панаса, якого також катували; казали, що його звільнили після того, як він збожеволів(18).

Єпископів Йосафата (Коциловського) і Григорія (Лакоту), які залишили­ся по західному боці нового радянсько-польського кордону, деякий час не турбували. Коли ж посилився тиск на етнічно українське населення прикор­донних земель, щоб змусити його до «репатріяції» на схід, то польська владі 21 вересня 1945 р. заарештувала обох владик разом із крилошанином Васи­лем Гриником. їх «переконували» дати згоду на переїзд до СРСР. Два місяці ув\'язнених протримали у Ряшівській тюрмі, а потім передали до рук НКДБ, яке 16 січня 1946 р. переправило їх через кордон. 24 січня греко-католицьких єрархів було звільнено і надано дозвіл повернутися до Перемишля(19). Однак комуністична польська влада й шовіністичні кола Римо-Католицької Церкви й надалі впродовж кількох місяців переслідували владик, аж доки 24 червня 1946 р. їх разом з трьома найактивнішими священиками знову не заареш­тували і відправили до Львова. Звідси єпископи потрапили прямо до в\'язниці МДБ у Києві(20).

Раніше, 15 червня 1945 р. радянська контррозвідка схопила в Берліні апостольського візитатора для українців-католиків у Німеччині о. Петра Вергуна(21), якого також допровадили до Київської тюрми НКДБ. Його, як і інших ув\'язнених єпископів, постійно і жорстоко допитували. Пізніше кир Йосиф (Сліпий) згадував:

Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав з ніг і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого судді. Раз десь, верта­ючи о 7 год. рано зі слідства, бачив я єп. Григорія Хомишина, який згорблений і похилий ішов десь до умивальки. Моє слідство провадив Горюн, пізніший начальник КҐБ у Львові, людина страшенно груба і простакувата... По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давали до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію... Але я рішучо відмовився. Почалися дальші наступи, але це до нічого не довело, бо я вже млів з обезсилення (22).

 


1. Інтерв\'ю з о. Иосифом Кладочним від 10 червня 1980 p., Торонто. Несамовиті напади на Церкву з боку «Росовича» викликали різні міркування у святоюрському середовищі: чи порушення урочистої обіцянки, даної головою РСРК І. Полянським членам митрополичої делегації в Москві у грудні 1945 p., є ініціятивою місцевих партійних органів, чи озна­кою радикальної переміни в релігійній політиці Кремля. Було вирішено скликати у четвер 12 квітня конференцію духовенства, щоб визначити, що робити надалі. 10 квітня секретар митрополита о. Іван Котів звернувся до юриста за консультацією щодо можливого подання позову проти газети Вільна Україна (остання навіть запропонувала надрукувати спростуван­ня звинувачень, висунених Таланом проти Церкви). Див. згадану вже інформаційну довідку завідувача відділу організаційно-інструкторської роботи Львівського обкому партії Богородченка секретарям ЦК ВКП(б) Шамбергу і ЦК КП(б)У Зленкові: «О настроениях среди местного населения в связи с опубликованием статьи В. Росовича в газете „Вільна Україна\" 8 апреля 1945 г. под названием „С крестом или с ножом\"» від 14 квітня (ДАЛО, ф. П-3, on. 1, спр. 212, арк. 43, 48, 49). У моніторингу за реакцією місцевого населення на статтю Галана брав участь і полковник Карін (Даниленко). Наступного дня після публікації статті він- разом із підполковником НКДБ К. С Мазіним побував на Святоюрській горі, щоб на власні очі побачити, як реагують її мешканці (Даниленко. Дорогою ганьби.., с. 313-314).

2. Як бельгійського громадянина о. де Вохта було вислано назад до Бельгії у грудні 1948 р. (ПАСС, ф. 29, сир. 13-15).

3. Сліпий. Спомини.., с 109.

4. Там само.

5. Арешт митрополита Иосифа (Сліпого) санкціонував голова НКДБ УРСР Савченко; його здійснено під керівництвом начальника Четвертого відділу Другого управління НКДБ у м. Києві Волошина (АСБУ, спр. 68069).

6. Сліпий. Спомини.., с 111.

7. Єпископа Миколая (Чарнецького) було заарештовано в монастирі отців редемп­тористів у Львові {Николай Чарнецький, ЧНІ: Єпископ-ісповідник І ред. Стефан-Йосиф Бахталовський. Йорктон, Саск. 1980).

8. АСБУ, сир. 68069. Під час обшуку до рук НКДБ потрапило кілька членів підпільної ОУН, які назвалися студентами «школы дьяконов», але не змогли документально це довести (ДАЛО, ф. П-3, оп. 1, спр. 212, арк. 60-61).

9. «Москва, ЦК ВКП(б) - т. Шамбергу; Киев, ЦК КП(б)У - т. Зленко. Информация о результатах проведения операции по арестам антисоветского духовенства греко-католи­ческой церкви и реагировании духовенства и населения Львовской области на аресты» від 24 квітня 1945 р. за підписом І. Богородченка // ДАЛО, ф. П-3, оп. 1, спр. 212, арк. 52-66.

10. Там само, арк. 62. Військкомат відправив до Червоної Армії 120 студентів.

11. Петро Мельничук. Владика Григорій Хомиичш: патріот - місіонар - мученик. Рим -Філядельфія 1979, с 294, 361-362. Дуже мало є інформації про події в Станиславівській єпархії в 1944-1946 pp. [Пор.: Ігор Андрухів. Галицька Голгофа. Ліквідація УГКЦ на Станіславщині в 1945-1961 pp. Івано-Франківськ 1997. - Прим. ред.]

12. Гриник. Церква в рідному краю.., с 24.

13. Там само, с. 12.

14. Інтерв\'ю з о. Й. Кладочним від 20 і 27 червня 1980 р.

15. Василіянський вісник 3 (Рим 1965) 33-35. За словами колишнього протоархимандрита ЧСВВ о. Ісидора Патрила, ігумена Балагурака таємно висвятив на єпископа владика Григорій ще перед своїм арештом у квітні 1945 р. (інтерв\'ю о. І. Патрила від 5 вересня 1995 p., Оттава). Пор.: А. 3. Шиш. Антинародна діяльність уніатської церкви // Питання атеїзму: Збірник І ред. І. Т. Підоплічко та ін. Київ 1958, с 173.

16. Там само.

17. Див. ДАЛО, ф. П-3, оп. 1, спр. 230, арк. 19. Про відступництво о. Мельника після катувань див.: Іван Гриньох. Знищення Української Католицької Церкви російсько-большевицьким режимом // Богословія 44 (Рим 1980) 30-31.

18. Гриник. Церква в рідному краю.., с 28. У некролозі, надрукованому в Православному віснику 3 (1950) 95-96, твердилось, що о. Панас прийняв «возз\'єднання» лише у 1948 р. і після того одержав призначення на парафію в одному з сіл Львівської области.

19. Гриник. Церква в рідному краю.., с 15-16, 87-91. Важко визначити, що саме спричи­нилося до їхнього звільнення з-під конвою на залізничній станції Мостиська: чи то зміни в радянській політиці, чи протести з боку місцевих українців, що знайшли захист в амери­канському посольстві у Варшаві, чи неузгоджені, поспішні дії польської влади, що праг­нула якнайшвидше деукраїнізувати Перемищину. Отець Гриник пише, що слідчі НКДБ у Ряшеві й Мостиськах намагалися дізнатися про думку єпископату і його особисту щодо можливостей визнання ними патріярха Алексія і співпраці УГКЦ з державою, яка - за їхнім розумінням - мала зводитися до абсолютного послуху і підкорення Церкви правля­чому режимові (там само, с 90).

20. Гриник. Церква в рідному краю.., с 16.

21. Див. некролог: О. прелат д-р Петро Вергун // Християнський голос (Мюнхен 1957) 24 березня.

22. Сліпий. Спомини.., с 112.

На початок \"\"


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC