Зміст

Новини

Прес релізи

Церква в Україні

Історія УГКЦ

УГКЦ сьогодні

Офіційні документи

Патріархат

Бібліотека

Запитуємо священика

Контакти

Головна сторінка

Rambler's Top100

   В розділі...
     <<< Назад
  
• Слово Блаженнішого Любомира на завершення Божественної Літургії з нагоди святкування його сімдесятип’ятиріччя
• Промова Кардинала Леонардо Сандрі, Префекта Конгрегації Східних Церков, до Синоду Греко-католицької Церкви в Україні з нагоди візиту «ad limina Apostolorum»
• Промова Блаженнішого Любомира з нагоди підписання «Угоди про співробітництво між УГКЦ та Державним департаментом України з питань виконання покарань»
• Розтин “Коду да Вінчі”: інтерв'ю для інформаційної агенції ZENIT
• Пристрасті «Cтрастей Христових»: стаття в газеті «Дзеркало тижня»
• "Патріарх Заходу": доповідь митр. прот. Михайла Димида, виголошена в Інституті церковного права УКУ
• Думки з приводу заходів щодо відзначення Року захисту духовного світу дитини
• «НеСОБОРний злочин»: стаття в газеті «Україна молода»
• Лист Блаженнішому Любомиру від імені Священного Синоду УПЦ КП
• Доповідь Блаженнішого Любомира на семінарі «Законодавство України про освіту і Церква»
• Проповідь Блаженнішого Любомира на свято Різдва Христового
 "Традиція і Літургія": доповідь д-ра Тараса Шманька на засіданні Комісії у справах мирян Львівської архієпархії УГКЦ
• Роздуми на актуальну тему сьогодення
• Проповідь Блаженнішого Любомира під час Божественної Літургії з нагоди відкриття Синоду Єпископів УГКЦ
   "Традиція і Літургія": доповідь д-ра Тараса Шманька на засіданні Комісії у справах мирян Львівської архієпархії УГКЦ



Тарас Шманько
Доповідь на засіданні Комісії у справах мирян Львівської архиєпархії УГКЦ
15.11.2005 р.

 

Традиція і Літургія

Останнім часом ми є свідками спекуляцій навколо поняття «традиція», а особливо «традиція літургійна». З цієї причини корисним буде звернути увагу на деякі історичні аспекти розвитку нашого літургійного благочестя, бо як колись казали: Historia magistra vita est.

На початку мусимо пригадати що означають два ключові терміни нашої теми. Отож, слово літургія, як знаємо, буквально означає «спільна справа», якесь громадське діло. Первісно цей термін мав світське значення і його використовували для окреслення якихось громадських обов'язків, як наприклад військова служба, будування доріг, мостів і таке інше. В християнстві цим терміном називаємо, у вужчому значенні — євхаристійну відправу, а в ширшому — усі богослуження. Як бачимо вже етимологія терміна вказує на те, що йдеться про богослуження цілої Церкви, яке є «спільною справою» на відміну від приватної молитви окремих осіб. Спільнота є передумовою звершення Євхаристії і навіть Церква по грецьки звется еклезія, тобто зібрання.

Термін традиція (від лат. trado — передавати), який в нашій мові ми часом замінюємо терміном передання (ц. с. преданіє) може означати як сам процес, дію, так і живу спадщину, яку передають. Традицією з великої літери, як правило, називають те найголовніше, що конституює нашу віру і що Церква покликана непорушно оберігати і передавати. Натомість традицією з малої літери здебільшого окреслюють звичаї і форми благочестя, що обумовлені культурними та історичними контекстами. Такий поділ дозволяє відрізняти речі есенціяльні від речей менш важливих. Образно кажучи, традиція може бути своєрідною посудиною, у якій увесь скарб віри дбайливо передається новим поколінням християн. Однак коли звернемось до історії літургійного життя нашої Церкви за останніх 400 літ, то побачимо, що цю посудину нераз передавали з рук в руки не заглядаючи всередину. А якщо заглядали, то докладали там багато чого, що до її вмісту не зовсім пасувало.

Я мав нагоду ближче приглянутися до післяберестейського періоду історії нашого богослуження в якому, як знаємо, відбувалися досить значні трансформації, наслідки яких ми відчуваємо донині. Перед тим як розповісти про деякі із них, згадаю про кілька загальних речей, які характерні для розвитку богослуження. Отож, всяке богослуження зазвичай розвивається еволюційним шляхом і для сучасника зміни залишаються практично не помітними. Образно це можна уявити так як ми, наприклад, дивлячись у полі вдалечінь здатні побачити, перед і за собою, простір не більше як якихось 10 км. Так само і щодо літургійної традиції пересічна людина знає як молилася її мати, баба, чи прабаба, натомість давніша традиція для загалу є недоступною. В такій ситуації при бажанні можна легко маніпулювати думкою людей переконуючи їх у тому, що ті чи інші практики якраз і є традицією. Однак ми знаємо, що дійсність є дещо іншою і що наша богослужбова традиція це могутнє дерево, коріння якого сягають апостольських часів. З цієї причин та чи інша галузка не може претендувати на роль цілої традиції, щонайбільше вона може бути локальним звичаєм, який час від часу не зашкодить ревізувати аби не згубити з поля зору властиву ціль богослуження як такого. Ще раз вертаючись до попереднього порівняння традиції з посудиною слід сказати, що будь яка посудина має вартість лише тоді коли вона є цілою і неушкоджено. Що це означає? Богослуження - це інтегральна цілість у якій окремим елементам призначено сповнювати конкретну функцію. Разом все це творить своєрідну гармонію, завдяки якій літургія є тим, що ми називаємо бого-людським діaлогом. Цю інтегральну цілість творять досить багато елементів. Серед них богослужбові тексти, спів, літургійні жести та постави, іконопис, облачення, утвар, організація сакрального простору і т. п. Усяке довільне втручання у цей комплекс спричиняє дисгармонію, бо додані елементи можуть дисонувати із органічними.

Перед тим як проілюструвати сказане кількома конкретними прикладами запозичень із латинського обряду, які прижилися ще з першого століття по Берестейській унії, в кількох словах згадаю про специфічні умови, які сприяли цим запозиченням. Як довідуємося з історичних джерел, вже у скорому часі після прийняття унії були спорадичні спроби впровадити у літургійний вжиток деякі елементи латинського богослуження та сакраментології. Відбувалося це в умовах обрядової нерівности внаслідок якої наш обряд вважали чимось гіршим від латинського, який мав над ним відчутну перевагу і підтримку на всіх рівнях суспільного життя. Полемічна література доносить достатньо фактів чим це виливалося на практиці. Формат цієї доповіді не дозволяє зупинитись на них докладніше, а кажучи коротко, це було від публічного висміювання східного обряду і ображання духовенства і аж до випадків, коли з уніятських храмів викидали ікони, престоли та все убранство і перетворювали на костели (1). У таких умовах природньо, що греко-католицьке духовенство уникаючи дискримінації і бажаючи порівнятися в правах з латинниками, запозичувало різноманітні практики з латинського обряду, які з часом значною мірою деформували наше традиційне благочестя. Щобільше, багато хто з клиру навчався у західних школах, де в скорому часі перейняв відповідні латинські звичаї, а рідний обряд став для них «хлопським», чужими і якщо не можна булого його позбутися, то треба було всілякими способами «ушляхетнювати» уподібнюючи до латинського. В таких умовах маргіналізація східного богослуження була закономірним явищем.

Як відомо, у нашому богослов'ї ми кажемо, що lex orandi — lex credendi,тобто «правило молитви є правилом віри». Щоб не склалося враження, що запозичення стосувалися речей зовнішніх, другорядних наведу приклад того, як латинське богослов'я і розуміння літургії впливали на зміну інтер'єру храмів. В латинській Церкві, розвинувся звичай відправляти літургії, як ми кажемо «в наміренні давших», (за померлих, за здоров'я і т. п.) окремо для кожної особи (2). З розвитком вчення про чистилище і практики так званих відпустів (лат. індульгенцій), які жертводавці отримували за відслужені в їх намірі літургії, виникла потреба відправляти щораз більше окремих літургій. Через те, що не можна було правити кілька відправ на одному і тому ж престолі, то костели поступово облаштували багатьма бічними престолами на яких служили так звані приватні літургії. Коли Греко-Католицька Церква підпала під значний вплив латинського обряду, то бічні престоли з'явилися і у нас не зважаючи на те, що це суперечило східній традиції, в якій притаманно молитися дивлячись на Схід, де за біблійним переданням містився Едем і звідки очікуємо другого пришестя Спасителя. Невід'ємний елемент церковного інтер'єру — іконостас став об'єктом насмішок і з часом почав зникати з греко-католицьких храмів. Холмський єпископ Максиміліян Рило в др. пол. XVІІІ століття вже навіть вимагав від священиків щоб ті усували іконостаси в церквах. Звичайно, що ніхто тоді не задумувався над символічним значенням церкви, в якій святилище символізує небо, а тому відділене від храму вірних перегородкою-іконостасом.

Модифікація не оминула навіть престола, який було переміщено під стіну абсиди, внаслідок чого стало неможливим робити традиційні малий і великий входи на літургії, які почали занедбувати. Водночас у храмах з'явилися дзвінки, якими в латинському обряді, де богослуження велося незрозумілою мовою, сигналізували про момент освячення Дарів. Змінилося облачення дияконів, які почали одягатися в далматики замість дияконських стихарів.

Говорячи про нашу літургійну традицію не можемо не згадати Замойський синод 1720 р., який законодавчо закріпив майже всі ті новації що їх Церква набула за перше століття перебування в Унії. Оцінюють постанови цього синоду по різному, однак попри позитивні його наслідки, якими було організаційне впорядкування цілого церковного життя, все-таки мусимо сказати, що від нього почалося послідовне закріплення тих обрядових деформацій, які вже виникли, у друкованих літургійних текстах. До цього часу уніятські літургійні тексти, за незначними винятками, мало відрізнілися від православних, натомість після синоду почали видавати книги які містили особливості притаманні унійній Церкві.

Далі розглянемо кілька конкретних явищ які з'явилися в богослуженні внаслідок запозичень з латинського обряду і які дехто навіть тепер пропагує як щось надзвичайно важливе для нашої церковної традиції.

1. Приватні й читані літургії та інші практики. Вже на початку, пригадуючи етимологію слова літургія, ми з'ясували, що за своєю природою літургія може бути тільки спільнотною. У такому вигляді вона відповідає своєму завданню задля якого була основана. Окрім вже згаданих тут причин виникнення приватних літургій у латинській Церкві, дехто з істориків нашої Церкви вказує на той факт, що у василіянських монастирях післяунійного періоду значну кількість монахів становили вихідці з польських (чи полонізованих) родин які не вміли читати церковно-слов'янською мовою, а тому уникали спільних відправ і церковне правило відчитували приватно в келіях. Очевидно що приватна літургія могла бути лише читаною а не співаною (особливо коли її служили одночасно кілька священиків на багатьох престолах), а тому з часом прийнявся звичай відправляти читані літургії навіть і не приватно (3). Після ІІ Ватиканського собору Церква наголошує на спільнотному характері літургії та важливості всезагального співу вірних, що завжди було невід'ємним елементом богослуження у нашому обряді. Звичайно, що з огляду на розвиток богослуження впровадження приватних читаних) літургій було своєрідною деградацією богослуження і сьогодні немає жодних слушних причин толерувати такі форми богослуження. Це можна було зрозуміти в часах підпільного функціонування УГКЦ, натомість в сучасній ситуації навряд чи можна знайти виравдання для такої практики.

Однією з особливостей нашого обряду є наявність так званих «алітургійних днів» у які не звершуємо Євхаристії. Ці дні припадають на час Великого посту коли звичайну літургію дозволено служити лише в суботу та неділю а кожної середи та п'ятниці відправляють літургію Передосвячених Дарів. Вже в середині XVII ст. греко-католицьке духовенство запроваджує щоденні літургії в часі Великого посту, що суперечить покаянному характеру богослужень цього періоду. Радість «Вечері Господньої», яку виражає євхаристійна відправа, не сумісна з духом покаяння.

2. Позалітургійне вшанування Євхаристії. Ще в 7 артикулі берестейської унії було застережено: «щоб нас не змушувано до процесій на празник Тіла Христового», однак вже через яких 100 літ по тому, позалітургійне почитання Євхаристії набуло великого поширення і в унійній Церкві.

Полемічні джерела інформують, що на початках траплялися випадки коли уніятів змушували брати участь у процесіях на «Боже Тіло», які влаштовували латинники. Відсутність позалітургійного почитання Христа не озачає що Східна Церква відмовляється почитати Христа, вона Його почитає і не менше як Західна про, що всі ми знаємо з наших відправ. Однак у нас не прийнято виокремлювати почитання/адорацію з літургії, бо Христос установив Євхаристію не для почитання чи набожного споглядання а для споживання, для участи в божественній учті. Що нам кожного разу пригадують слова в літургії: Прийміть їжте..... і Пийте з неї всі....

2. Причастя на колінах. Відомо, що на вини к нення і розвиток літургійних постав та жестів мала вплив та культура у якій вони повставали. Так, наприклад, постава навколішки означала покору й покаяння і тому у нашому богослуженні вживається підчас посту та у моменти які потребують вираження покаяння. Натомість молитовна постава навстоячки, з одного боку, вказує на гідність Божого синівства, а з другого, це є постава очікування. Ми всі, що стоїмо на літургії, звернені до Сходу в очікуванні близького приходу «Царя Слави». Окрім цього, якщо ми вважаємо себе гідними приступати до Чаші почувши заклик: «Святеє, святим», то наша покаянна постава дисонувала б з нашими намірами.

3. Особливості культу Богородиці. Богородиця у нашій літургійній традиції займає визначне місце і без згадки про неї не обходиться жодне богослуження. Однак народна побожність дещо переакцентовує роль і місце Богородиці, часом її трактують ніби якесь менше «божество» поряд із особами Пресвятої Тройці. Це яскраво видно на прикладі народного фолькльору. Сфера нашого богородичного культу також не уникла «збагачення» за допомогою елементів «латинської» народної побожности і звідтам запозичено певний релігійний сентименталізм, популяризацію різних приватних об'явлень і т. ін. Особливою прикметою латинського богородичного благочестя було акцентуваня на «непорочному зачатті» (тобто «захороненні від первородного гріха»). Натомість наше власне літургійне благочестя звертає увагу на такі три важливі моменти: 1. Богоматеринство, як найважливішу благодать; 2. Особисту святість Богородиці; 3. Особливе заступництво і її постійну опіку над нами (4). І в сучасному католицькому пособоровому богослов'ї теж акцентують увагу на цих моментах. Ті форми і прояви благочестя, що надто переакцентовують інші прикмети особи Богородиці можуть деформувати нашу віру затінюючи її первісну суть.

Як не дивно але особу Богородиці часто використовували і використовують як засіб в особистих амбіціях і «спільницю» різної масті розкольників. Деякі екзальтовані особи вважають можливим використання Богородиці як засобу в протистоянні з офіційною церковною владою. Мається на увазі активна пропаганда приватних богородичних об'явлень (напр. «Міcтична Роза»), влаштування місць культу, ікон, фігур без порозуміння з Церквою. До речі почитання фігур Богородиці, які встановлюють не завжди у відповідних місцях (напр. на пляжі!) і без слушної потреби, часто набирає таких форм що межують з профанацією святих речей.

4. Хресна дорога. Ця паралітургійна відправа відповідає пасійному характерові страсних латинських служб у яких вірні вболівають над муками Спасителя. Натомість на Сході Христос і на хресті — «Цар Слави». Навіть богослуження Великої п'ятниці містять подив і трепет перед Богом, що смертю смерть перемагає. Традиційним нашим великопосним богослуженням є літургія Передосвячених Дарів, яку, як уже бло сказано, служать кожної середи та п'ятниці Великого посту. «Хресна дорога» будучи запозиченням із іншого обряду відрізняється від традиційних богослужень не тільки будовою але і способом відправи. Як уже було сказано, у нашому обряді підчас усіх богослужень священик і люди звернені на схід, бо Христос це «Схід з висоти» (5), натомість «Хресну дорогу» правлять по боках церкви під стінами. Суттєвим є і те, що із запровадженням «Хресної дороги» з ужитку стала витіснятися літургія Передосвячених Дарів.

 

Підсумовуючи треба сказати, що наше богослуження за останніх 400 літ зазнало певних втручань, які дещо деформували внутрішню гармонію богослов'я та літургії, що виражається принципом lex orandi lex credendi. Цей процес відбувався під ідейним впливом «вищості» латинського обряду і в першій своїй фазі був стихійним. Пробігав він у атмосфері закидів і претензій до обряду греко-католиків, які через те набули певного комплексу меншевартости.

Сучасний стан нашого богослуження мусимо оцінювати враховуючи ці фактори. Особливо тепер, коли продовжується пошук нашої церковної ідентичности і коли ніякі зовнішні чинники не мають значного впливу на наше самоусвідомлення.

Повертаючись до терміну «літургійна традиція» слід наголосити на тому, що в теперішніх часах певні особи, а навіть групи осіб, відламавши «гіляку» від багатовікового дерева церковної традиції, пробують деяких маловірних людей переконувати, що оце власне і є ціла наша традиція. Попри всю абсурдність таких претензій, при загальному незнанні дійсного стану речей, їм вдається знаходити немало прихильників. Тому важливо бути компетентним у деяких тонкощах розвитку нашого обряду, щоб не дати звести себе новоявленим горетрадиціоналістам. Наша історія доносить нам достатньо прикладів того, як окремі особи, керуючись власними амбіціями, нехтували загальним добром Церкви і які плачевні результати такої поведінки наступали. Сподіваємося що нам вдасться уроки історії врахувати і наше богослуження не стане «брємям неудобоносимим», а буде тим місцем преображення і обожествлення про яке, вживаючи «таворської» лексики, можна б сказати «добре нам тут бути».

1 Див. напр.: Камінський П., В обороні Потієвої унії, (вид. В. Щурат) Львів 1929.

2 В нашому обряді прийнято молитися на одній літургії за багатьох осіб разом, але свого часу Замойський синод (1720 р.) зобов'язав відправляти окремі літургії покинувши давню практику.

3Гарнонкур Ф., В мирі Господу помолімся , Львів 2004, с. 48—51.

4 Див.: Іванків Є., Український християнський Схід , Чікаго 1992, с. 117.

5 Пор.: Тропар празника Різда Христового.

 

На початок 


© 1995-2008 Українська Греко-Католицька Церква  Web від TRC